Дата, яка назавжди розділила наше життя на «до» і «після»
Сьогодні - 24 лютого. Дата, яка назавжди розділила наше життя на «до» і «після». Дата, що навчила нас дорослішати швидше, цінувати глибше, відчувати сильніше. Того ранку країна прокинулася від вибухів. Але разом із болем прокинулася і наша сила. Сила триматися. Сила допомагати. Сила не зламатися.
Ми навчилися жити під звуки сирен. Навчилися берегти прості речі — тишу, світло, можливість обійняти рідних. Ми стали свідками справжньої мужності, мужності тих, хто боронить, тих, хто рятує, тих, хто вірить. І сьогодні ми не лише згадуємо, ми дякуємо. Дякуємо за ранок без страху, за уроки, що тривають, за можливість мріяти про майбутнє. Бо Україна — це не лише про боротьбу. Україна — це про незламність, про гідність і світло, яке неможливо загасити.
Лінійка тихої пам’яті в нашій гімназії - вранішня молитва за Україну. Болісна хвилина мовчання. Гімн України. Зі словами вдячності й шани звернулися до всіх, хто боронить нашу землю й сьогодні, хто щодня стоїть на захисті нашого майбутнього. Саме завдяки їм ми маємо можливість навчати й навчатися, жити й мріяти.
Світло обов’язково переможе темряву. І ми обов’язково зустрінемо мирний світанок — разом.
