Село Привілля

Привілля, як і Орел, слід вважати молодшим братом Тростянця. Існує легенда щодо появи назви Привілля, за якою землі до самих горизонтів були не пахані, трава густа і висока, вся в квітах - таке крізь привілля. В ставку відбуття неба та сонця, жайворонки піснями заливаються, тому і вирішили перші переселенці Трефіл Варфоломійович Ковальов та Авер’ян Юхимович Подсєвальніков і дід Минай Абрамов у 1922 році назвати село Привілля.

Переселившись в Привілля, Аверян Юхимович Подсівальников став працювати в Тростянецькій школі вчителем, але продовжував жити в рідному хуторі. Кожен день при будь-якій погоді, по бездоріжжю, ходив він на роботу за три кілометри, а перебиратися в Тростянец не хотів. І до кінця життя, як міг допомогав хуторянам.

У 1930 році на хуторі утворився колгосп «Красний пахар», але даних про його першого голову не збереглись. У 1932 році Привілля об’єдналось з Тростянцем в один колгосп ім. Войкова, хутір став його бригадою. Бригадирами в різний час тут були Трефіл Варфоломійович Ковальов і Макар Єпіфанович Лютов.

У Привіллі були виноградники, вівцеферма, птахоферма та ферма великої рогатої худоби. У 1938 році за городами привільчан, на широкому рівному полі, з’явилися тракторa, які зорали та вирівняли великий масив. Чоловики з Привілля дивуються – до чого б ця оранка, але незабаром колгосп ім. Войкова посіяв тут люцерну. Вона вже густо цвіла фіолетовим кольором, як більшу половину її скосили, поле після укосу знову утрамбували і незабаром сюди сів великий літак з двома великими літерами на борту ІЛ Ільюшин. Через тиждень після того, як літак полетів, колгоспники скосили і відвезли на ферму останню люцерну і на простір, що звільнився прилетіло багато літаків - стільки жителі Привілля ніколи не бачили.

Літаки були розставлені в три ряди, а навколо закипіла робота, солдати на березі ставка ставили намети, облаштовували аеродром, з дощок збудували кухню та їдальню. Льотчики разом із сім’ями розташувалися по квартирах. Так в Привіллі почалося веселе життя.

У 1940 році був сильний голод, якби не льотчики, то невідомо чим би для привольчан він закінчився. Їжу, яка залишалася після льотчиків, кухарка роздавала людям. Солдати теж стали ділитися хоч малим. Такими рідними стали червоноармійці, яких на Привіллі всіх підряд називали льотчиками.

Минув рік. Життя йшло своєю чередою. Прибрали трави. Почали жнива хліба. Раптом, рано вранці над аеродромом зявляється спочатку один, потім кілька літаків і давай бомбити та строчити з кулеметів. Жоден літак не піднявся в повітря, злітна смуга була розбомблена в першу чергу. Так літаки стали беспомічними мішенями. Вони горіли на землі. Три дні після бомбардування в Привіллі, де до війни до самих горизонтів стояв аромат квітів і трав, не було чим дихати від диму і гару. На хуторі не було жодного не постраждалого будинку.

Навесні 1944 року Привілля було звільнено від ворога і треба було відновлювати колгосп. У 1948 році було прийнято урядову постанову про організацію ланок в колгоспах, закріплення за ними землі, тягла та інвентарю. В Привіллі було укомплектовано чотири ланки, в кожну увійшли 11 чоловіків, 43 жінки і 8 підлітків. За ланками закреплено 17 коней і 12 волів. Очолили ланки П.Г. Васильєва, Л.І. Відзовська, К.Г. Ковальова та І.Л. Максименко.

У 1970 році на МТФ Привілля працювало шість доярок, за кожною було закріплено по 13 корів. Коли Привілля стало переїжджати в Тростянець, на хуторі в першу чергу зникли клуб, дитячи ясла-садок, бригадні споруди, корівник, пташник, стайня. Зараз на хуторі уціліло лише кілька садиб.

Храмове свято с. Привілля святкує 14 жовтня на Покров Присвятої Богородиці.

…Хай не буде викреслено в памяті нащадків ні імена, ні справи їхніх предків. Хто не памятає вчорашнього, не матиме завтрашнього.