Визнання права за набувальною давністю
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Розмір земельної ділянки, яку може набути громадянин за давністю користування, визначається у межах встановлених ст. 121 Земельного кодексу України
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що "умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є:
1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років;
2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб;
3) безперервність користування протягом 15 років;
4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Добросовісність заволодіння чужим майном. Заволодіння майном має бути правомірним. Тобто отримання нерухомого майна відбувається на підставах, не заборонених законом, коли набувач не знав і не міг знати, що таке набуття порушує права й інтереси інших осіб.
Добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності" (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17).
Відкритість володіння. Особа не повинна приховувати від інших факт перебування майна в неї.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 р. № 5 "володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна".
Безперервність володіння. Особа володіє об'єктом нерухомості протягом визначеного строку. Не перериває набувальну давність:
– втрата не зі своєї волі майна в разі його повернення протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування;
– пред'явлення позову правонаступником володільця, наприклад, спадкоємцем;
– передання його в тимчасове користування іншій особі.
Зазначену правову позицію, зокрема, відображено в постанові Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17.
Згідно п.13 Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» : можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
