Визначення цільового призначення земель. Порушення та наслідки.
Цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове призначення є однією із базових характеристик будь-якої земельної ділянки, яка визначає її правовий режим. У статті 19 Земельного кодексу приведена класифікація земель України, залежно від їх основного цільового призначення за дев'ятьма категоріях - землі сільськогосподарського призначення, землі житлової і суспільної забудови, землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Вказаний перелік є узагальненим, оскільки, стосується саме основного цільового призначення земель. Далі в розділах 6–13 Земельного кодексу визначено, для чого можуть використовуватися землі тієї або іншої категорії. Наприклад, землі сільськогосподарського призначення використовуються для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосу і випасу худоби; для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; для досвідчених і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; для ведення підсобного сільського господарства.
Цільове призначення землі можна змінити. Право змінити цільове призначення землі надається її власнику. Також ініціатором перегляду цільового призначення ділянки можуть виступати контролюючі органи. Слід зазначити, що в статті 20 Земельного кодексу «Встановлення і зміна цільового призначення земель» йдеться про повноваженнях органів державної влади і місцевого самоврядування відносити земельну ділянку саме до тієї або іншої категорії. Водночас, визначаючи порядок зміни призначення землі, законодавство вже оперує терміном «цільове призначення земельної ділянки», а не «категорією землі». Український класифікатор цільового використання землі, у свою чергу, визначає власні види земель щодо їх цільового використання, які не відповідають Земельному Кодексу.
Земельні публічно-правові наслідки нецільового використання землі викладені в статтях 141, 143 ЗК і полягають у: припиненні права користування земельною ділянкою, або ж примусовому припиненні прав на землю (в цьому випадку може йтися і про право власності).
Відповідно до ст. 211 ЗК за порушення земельного законодавства, зокрема, невиконання вимог використання земель за цільовим призначенням, фізичні і юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.
Адміністративна відповідальність за нецільове використання землі передбачена ст. 53 Кодексу про адміністративні правопорушення і полягає в стягненні штрафу (з громадян у розмірі від п'яти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і з посадових осіб – від п'ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Що стосується кримінальної відповідальності, то нецільове використання землі тільки в тому випадку кримінально каране, коли воно пов'язане із негосподарським використанням землі (ст. 254 Кримінальні кодекси України) або із забрудненням чи псуванням земель (ст. 239 Кримінального кодексу України), або іншим злочином проти навколишнього середовища.
