🌿 28 липня — День вшанування пам’яті захисників і захисниць України, страчених, закатованих або загиблих у полоні.
🌿 28 липня — День вшанування пам’яті захисників і захисниць України, страчених, закатованих або загиблих у полоні.
Сьогодні, 28 липня, вперше на державному рівні Україна офіційно вшановує пам'ять військовослужбовців, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були закатовані, страчені або загинули в умовах полону під час російсько‑української війни .
Ця дата — наслідок ухваленої Верховною Радою України 22 липня 2025 року постанови № 10188, підтриманої 268 народними депутатами . Дата вибрана зовсім не випадково — саме в ніч із 28 на 29 липня 2022 року окупаційні сили здійснили теракт у виправній колонії біля Оленівки на Донеччині, де перебували українські військовополонені, зокрема захисники «Азовсталі». Внаслідок нападу загинуло щонайменше 53 людини, ще понад 130 зазнали поранень .
Чому це важливо — значення Дня
-
Пам’ять про кожного, хто не зміг повернутись додому — як військових, так і цивільних — тих, хто загинув не на фронті, а в неволі .
-
Громадський запит: встановлення цієї дати стало відповіддю на ініціативу родин та представників Спільноти Оленівки щодо формального визнання їхнього болю на державному рівні.
-
Моральний обов’язок держави: підтвердження того, що навіть у неволі захисники залишалися воїнами, і Україна не забуде їхніх подвигів та жертв .
Символізм трагедії в Оленівці
Трагедія в Оленівці стала символом жорстокості агресора. Воєнний злочин — грубе порушення Женевських конвенцій, яке набуло резонансу у світі й стало каталізатором запровадження пам’ятної дати . За даними Офісу Генерального Прокурора на кінець 2024 року за статтею 438 КК України («Воєнні злочини») зареєстровано понад 146 000 порушень — що підтверджує системність агресії РФ проти українців, зокрема тих, хто були в полоні.
Тиша полону
У темряві камер, де світло мовчить,
Серця не здавались — палали, як мить.
Закуті не руки — закута весь світ,
Та воля в душі — мов безсмертний заповіт.
За ґратами — крики, мов відлуння війни,
Та навіть у муках — вони не одні.
Бо в кожному подиху — віра жива,
Що вільна земля переможе права.
Вони не загинули — стали зорі,
У небі палають, мов свічки вгорі.
За нас — помирали, мов леви в бою,
Хоч смерть їх зустріла у ворожім краю.
Ми пам’ятаємо — в серці ім’я,
Кожного — з тьми, де не було дня.
Ні кат, ані кайдани — не знищать сліди
Тих, хто за свободу ішов до біди.
