День вшанування загиблого медика.
День вшанування загиблого медика
Цей день — сповнений болю, скорботи й безмежної шани. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю медиків, які загинули, рятуючи життя інших. Це ті, хто, не зважаючи на небезпеку, залишилися вірними своєму покликанню — бути поруч, коли болить, коли важко, коли надія тримається на тонкій нитці.
Медики — це не просто професія. Це служіння. І на війні, і в мирному житті, в лікарнях, на передовій, у "червоній зоні" пандемій — вони стояли між життям і смертю. Вони рятували, підтримували, обіймали словом і ділом, навіть тоді, коли самі були на межі.
Ті, хто загинули, виконали свій обов’язок до кінця. Їхня мужність, людяність і жертовність — приклад для всіх нас. Ми пам’ятаємо кожного, чиє серце зупинилося в білих халатах і бронежилетах. Їхня справа триває у тих, хто нині лікує, рятує, бореться.
Світла пам’ять загиблим медикам.
Вічна шана і вдячність — тим, хто стоїть на варті життя.
Вартові життя
Вони ішли — не зі зброєю в руках,
А з бинтом, із надією й теплом.
У погляді — співчуття, не страх,
І серце, що палахкотіло добром.
Вони не відступали ні на мить,
Коли навколо — смерть і вибухи, і тінь.
Їм біль чужий умів боліти й снить,
Вони рятували — вдень, вночі, у тривожну синь.
Під білим хрестом і під вогнем,
Без орденів, без пафосу, без слави —
Медик ішов крізь пекло і шрапнель,
Щоб дати шанс… щоб встигнути, як право.
Не всі вернулись. Тиша, біль і плач…
І прізвище на камені холоднім.
Та пам’ять — жива. І любов — не скач.
Їх серце — у житті, що стало вічним.
