20 лютого в Україні вшановують День пам'яті Героїв Небесної Сотні. Інформаційні матеріали від Українського інституту національної пам’яті.

Дата: 20.02.2025 08:00

Кількість переглядів: 79

Фото без опису

День Героїв Небесної Сотні відзначають щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента України “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні” від 11 лютого 2015 року № 69/2015 на знак пам’яті про громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України та завдяки яким було змінено перебіг історії нашої держави.

20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, обстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

20 лютого 2025 року минає 11 років від дня масових розстрілів Небесної Сотні на Майдані. Крім того, це 11 років від початку російської агресії. Адже саме тоді, коли на вулиці Інститутській у Києві гинули беззбройні протестувальники, російська федерація розпочала воєнну агресію, анексувавши АР Крим, а згодом окупувавши частину Луганської та Донецької областей. 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна російсько-українська війна, яка триває вже третій рік, несучи українцям смерть, горе та руйнацію. Саме таку ціну платить наша країна за право бути суб’єктом на карті світу та мати власні суверенітет і державність. Одними з перших, які рішуче виступили на захист нашої Батьківщини, були Герої Небесної Сотні.

Вони стали символом світла та перемоги над злом. Разом із героями російсько-української війни, які відстоюють на фронті наше право жити у вільній соборній Україні, вони живлять та зміцнюють нашу віру в Перемогу.

За спостереженням Марсі Шор, професорки Єльського університету (США), сьогодні українці не кажуть «після війни». Вони кажуть «після перемоги». Перемога, вважає польський театральний режисер Кшиштоф Чижевський, має стати частиною нового універсального словника. Префікс pere вказує на перетин меж, зміни або перетворення, а moha означає «я можу». Отже, слово «перемога» буквально говорить про вихід за межі можливого.

Герої Небесної Сотні стали першими, хто вийшов за межі можливого й засвідчив перед цілим світом стійкість і рішучість громадян України, їхню готовність покласти життя за загальнолюдські цінності, боронячи гідність, свободу та демократію.

Пам’ять про подвиг Небесної Сотні у 2025 році вшановуємо під гаслом:

«Небесна Сотня: Герої першої перемоги у битві, що триває».

День Героїв Небесної Сотні покликаний увічнити людську, громадянську та національну відвагу й самовідданість, силу духу та стійкість громадян, завдяки яким змінено перебіг історії нашої держави, гідно вшанувати подвиг загиблих за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України.

Це – день жалоби, оскільки його пов’язано із загибеллю громадян під час Революції Гідності та на початку російської агресії на сході України, але водночас він закликає вшановувати боротьбу за гідне та вільне життя, а також жертовність і відвагу. Чітка громадянська позиція та готовність обстоювати її до кінця – це ті якості, які мали Герої Небесної Сотні та які гідні наслідування.

Загибель Героїв Небесної Сотні змінила суспільну свідомість українців, актуалізувавши значущість таких понять, як право на самовизначення, гідність, свобода, суверенність держави, демократія, європейський вибір.

Свобода – фундаментальна характеристика людського існування, це змога вільного вибору та усвідомлення власної відповідальності за цей вибір. Герої Небесної Сотні зробили свій вибір – виборювати свободу та гідність. Вони загинули за те, щоб Україна розвивалась як вільна демократична держава.

Пам’ять про Героїв Небесної Сотні має бути живою, сприяти громадському активізму, консолідації суспільства та формувати усвідомлення відповідальності кожного за майбутнє України.

Революція Гідності – масовий громадянський протест, який тривав 94 дні – з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Його було спричинено різкою зміною зовнішньополітичного курсу та вектора розвитку держави, а згодом антиконституційними діями влади. Центром подій стали столичний майдан Незалежності та навколишні вулиці – Хрещатик, Михайла Грушевського, Інститутська. Мирні акції почалися під євроінтеграційними гаслами, але згодом перетворилися на тривалу кампанію громадянської непокори владному режиму президента Віктора Януковича – проти корупції та порушення прав людини. Дії влади, спрямовані на придушення протестів силовим шляхом, призвели до ескалації конфлікту та людських жертв.

Значення Революції Гідності. Повалення режиму Януковича, за якого зріс рівень корумпованості держави та просувався проросійський вектор розвитку, дало змогу утвердити незворотність європейського шляху України: у 2014 році підписано Угоду про асоціацію з ЄС, 11 червня 2017 року Євросоюз запровадив для громадян України безвізовий режим. А за вісім років після Євромайдану, 23 червня 2022 року, Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС.

Громадянське суспільство стало потужною силою; набув розвитку волонтерський рух. Було забезпечено вільну діяльність опозиції. Майдан засвідчив, що на шляху до демократії та вільного світу Україна залишила рф далеко позаду.

Боротьба українців за свободу та європейське майбутнє отримала визнання багатьох авторитетних представників міжнародної спільноти. Зокрема, у 2015 році Джо Байден, колишній президент, а на той час віцепрезидент США, коментуючи події на київському майдані Незалежності, сказав: “…Небесна Сотня заплатила найстрашнішу ціну патріотів… Їхні кров і мужність дають українському народові другий шанс на свободу”.

Розслідування у справах Майдану. Близько дев’яти років тривало слідство у справі про масові розстріли 20 лютого у середмісті Києва. 18 жовтня 2023 року Святошинський районний суд Києва виніс вирок безпосереднім виконавцям і довів застосування режимом Януковича спецзасобів, доставлених із росії, підтвердив, що розстріли мирних протестувальників на вулиці Інститутській у столиці були використані росією для військової агресії. Окупація АР Крим та східних областей була лише першим пунктом у злочинних планах кремля, який досі прагне підкорити Україну. І як тоді, під час подій Революції Гідності, так і сьогодні, українці виборюють свободу у визвольній війні.

Небесна Сотня

Походження назви. Небесна Сотня – 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України.

Назва “Небесна Сотня” виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21–22 лютого 2014 року. 21 лютого датовано вірші поетес Тетяни Домашенко та Людмили Максимлюк, у яких використано словосполучення “Небесна Сотня”. Наступного дня про Героїв Небесної Сотні вже говорили зі сцени Майдану та писали в інтернеті. На Урядовому порталі згадка про Героїв Небесної Сотні з’явилася 28 лютого 2014 року.

Герої Небесної Сотні

У переліку Героїв Небесної Сотні – прізвища загиблих активістів, які отримали звання Героя України з врученням найвищої державної нагороди України – ордена “Золота Зірка” (посмертно) або яких було нагороджено орденом Героїв Небесної Сотні (посмертно). Іще 24 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила постанову № 774-VII, яка передбачала звернення до наступного Президента України з пропозицією посмертно присвоїти звання “Герой України” полеглим i смертельно пораненим цивільним учасникам збройних конфліктів під час мирних акцій протесту в Україні впродовж листопада 2013 – лютого 2014 року. 21 листопада 2014 року Указом Президента України № 890/2014 звання Героя України присвоєно 99 загиблим учасникам Революції Гідності. Пропозиції щодо переліку нагороджуваних осіб дала громадська організація “Євромайдан SOS”.

Указами № 94/2015 від 20 лютого 2015 року та № 56/2016 від 17 лютого 2016 року звання Героя України посмертно присвоєно ще шістьом героям. Четверо з них – Юрій Дяковський, Юрій Поправка, Володимир Рибак і Дмитро Чернявський – загинули на Донеччині у березні та квітні 2014 року.

27 листопада 2014 року білоруса Михайла Жизневського та громадян Грузії Зураба Хурцію й Давида Кіпіані було нагороджено орденом Героїв Небесної Сотні (посмертно).

У 2017 році єдиним Героєм України – іноземцем став громадянин Білорусі Михайло Жизневський (Указ президента України № 158/2017 від 13 червня 2017 року). Щоб ушанувати іноземців, які віддали своє життя за Україну, Верховна Рада України ухвалила Закон “Про внесення зміни до розділу V “Прикінцеві положення Закону України “Про державні нагороди України” щодо присвоєння звання “Герой України”, який давав змогу присвоювати це звання іноземцям – лицарям ордена Героїв Небесної Сотні (№ 2013-VIII від 13 квітня 2017 року).

До Героїв Небесної Сотні належать люди різних національностей, віросповідання, освіти, віку. Серед них громадяни України, Білорусі та Грузії. Наймолодшому, Назарію Войтовичу, було 17 років, найстаршому, Іванові Наконечному, – 82 роки. Зі 107 Героїв Небесної Сотні – три жінки: Антоніна Дворянець, Ольга Бура та Людмила Шеремет.

Загибель першого з Героїв Небесної Сотні, Павла Мазуренка, настала 22 грудня 2013 року внаслідок тілесних ушкоджень, завданих невідомими особами, одягненими у форму спецпризначенців. Останній із лав Небесної Сотні – Віктор Орленко помер 3 червня 2015 року через ускладнення після вогнепального поранення, отриманого під час штурму Майдану силовиками 18 лютого 2014 року. Поіменний список Героїв Небесної Сотні із зазначенням дати загибелі та причинами смерті наведено далі.

Орден Героїв Небесної Сотні

1 липня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон щодо заснування державної нагороди “Орден Героїв Небесної Сотні”. Указом президента України “Про орден Героїв Небесної Сотні” № 844/2014 від 3 листопада 2014 року було затверджено статут і малюнок ордена Героїв Небесної Сотні. Орден установлено для відзначення осіб за громадянську мужність, патріотизм, обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, активну благодійну, гуманістичну, громадську діяльність в Україні, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інших подій, пов’язаних із захистом незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України. Орден має форму блакитного хреста, у центрі якого розміщено зображення небесного воїна в обладунках із мечем і щитом. Обладунки та щит стилізовано під саморобне спорядження учасників Революції Гідності. На звороті хреста розміщено напис “Свобода та Гідність”. Автори нагороди – Тарас Возняк і Костянтин Ковалишин.

На сьогодні орденом Героїв Небесної Сотні посмертно нагороджено чотирьох осіб: білоруса Михайла Жизневського, грузинів Давида Кіпіані та Зураба Хурцію, українця Тараса Більчука.

19 лютого 2021 року Національний поштовий оператор ввів в обіг художню поштову марку “Орден Героїв Небесної Сотні” на вшанування подвигу учасників Революції Гідності та пам'яті Героїв Небесної Сотні.

Премія Європейського товариства Куденгове-Калерґі

18 жовтня 2018 року Небесну Сотню символічно нагороджено премією Європейського товариства Куденгове-Калерґі. Цією відзнакою, заснованою у 1978 році, нагороджують людей, діяльність яких спрямована на підтримання миру та безпеки через об’єднання держав в Європі й установлення політичної рівноваги у світі. Серед нагороджених премією – Рональд Рейґан, Гельмут Коль, Анґела Меркель. 2018 року вперше в історії премію присудили не одній особі, а 107 загиблим, які під час подій Євромайдану в Києві пожертвували життям, обстоюючи громадянські свободи та європейські цінності в Україні.

Фото без опису

Премію (медаль) та два свідоцтва про нагородження – українською й німецькою мовами – вручено Національному музею Революції Гідності як установі, що зберігає пам’ять про Героїв Небесної Сотні та події листопада 2013 року – лютого 2014 року.

Фото без опису

ІСТОРИЧНІ МАТЕРІАЛИ

Історичний контекст і передумови Революції Гідності

З 1991 року в Україні відбувалося протистояння двох протилежних напрямів цивілізаційного розвитку:

прагнення інтегруватися в Європу, що мало сприяти демократизації країни й мінімізації економічної та політичної залежності від кремля;
повернення країни у сферу впливу російської федерації та входження в економічний і політичний союз із нею.

Прагнення російської федерації зберігати абсолютний вплив на Україну через численні маніпуляції навколо державної мови, регіональних особливостей, розвитку політики національної пам’яті, а також через фінансування та вербування українських політиків, дії яких контролював кремль, і придушення громадянських прав та свобод стало ключовим чинником, що викликав найбільші масові протести у сучасній історії України – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013–2014 років.

Помаранчева революція, поштовхом до якої, крім зазначеного вище чинника, стали системні порушення виборчого законодавства на користь одного з кандидатів під час виборів Президента України у 2004 році, сприяла розвиткові громадянського суспільства в Україні. Події 2004 року засвідчили готовність громадян України обстоювати демократичні свободи й людську гідність і брати на себе відповідальність за власний вибір.

Однак невдовзі внутрішні політичні конфлікти спричинили втрату владними структурами контролю над процесами у державі. Уже за п’ять років після перемоги Помаранчевої революції експерти почали говорити про зневіру людей щодо своєї здатності впливати на суспільно-політичні процеси та розчарування в демократії. Як наслідок, у 2010 році на чергових президентських виборах перемогу отримав Віктор Янукович – суперник у 2004 році Віктора Ющенка.

У 2013 році Янукович повністю узурпував владу в Україні. Найважливіші посади в державних структурах (Кабінеті Міністрів України, Верховній Раді України, Адміністрації Президента України, армії, міліції, ГПУ, Конституційному Суді України, Верховному Суді України) обійняли наближені до президента люди, які провадили відверто проросійську політику, а дехто з них мав російське громадянство. Від свавілля влади потерпали громадяни, посилився тиск на державні та приватні структури. Згідно з даними організації “Freedom House”, за президентства Віктора Януковича Україна повернулася до категорії “частково вільної” країни, якою вона була до Помаранчевої революції.

Активна частка громадянського суспільства вважала єдиною можливістю змінити ситуацію в державі підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Це мало би сприяти приведенню норм українського законодавства у відповідність з європейськими вимогами, запровадженню системних реформ, остаточному затвердженню проєвропейського курсу та зменшенню впливу росії. У 2013 році ідею європейської інтеграції підтримували майже 42 % громадян України; 31 % громадян виступав за Митний союз із російською федерацією[1].

Рівно через дев’ять років після Помаранчевої революції, 21 листопада 2013 року, Кабінет Міністрів України оприлюднив розпорядження № 905-р “Питання укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони”, в якому йшлося про тимчасове зупинення підготовки підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною й відновлення діалогу з російською федерацією щодо співпраці в межах Митного союзу. Увечері цього самого дня українці вийшли на Майдан, щоб висловити протест проти рішення уряду. Вони сподівалися, що активна позиція громадян змусить українського президента підтримати проєвропейський курс розвитку країни. Однак 29 листопада Віктор Янукович повідомив офіційним представникам ЄС про відмову від підписання зазначеної угоди, посилаючись на те, що росія вимагає проведення консультацій Україна–росія–Європа та що остання має компенсувати Україні можливі втрати від погіршення відносин між Україною й рф.

Незважаючи на це рішення, кілька сотень протестувальників лишилися на майдані Незалежності. 30 листопада близько четвертої години ранку бійці спецпідрозділу МВС “Беркут” напали на активістів і жорстоко побили їх. Дії силовиків спричинили масові протести: 1 грудня у Києві відбувся марш, участь в якому, за різними даними, взяли від 500 тисяч до 1 мільйона осіб. Вимога покарати всіх причетних до побиття мітингарів стала рівнозначною відновленню державного курсу на євроінтеграцію.

Основні етапи Революції Гідності

1. 21–29 листопада 2013 року – безстрокові акції протесту, спричинені рішенням уряду про відмову від підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та відомі як Євромайдан.

2. 30 листопада 2013 року – 18 січня 2014 року – мирне протистояння, розгортання протестних акцій у Києві та регіонах, репресивні дії з боку силових структур. Захоплення протестувальниками адміністративних будівель. Убивства за нез’ясованих обставин прибічників Майдану.

3. 19–29 січня 2014 року – силове протистояння, спричинене реакцією мітингарів на ухвалені Верховною Радою України 16 січня закони, які значно обмежували свободи громадян і збільшували права правоохоронних структур. Перші загиблі протестувальники на вулиці Михайла Грушевського. Захоплення адміністративних будівель у регіонах.

4. 30 січня – 17 лютого 2014 року – силова рівновага з ознаками деескалації, звільнення протестувальниками частини адміністративних будівель у Києві.

5. 18–20 лютого 2014 року – збройна ескалація, остання хвиля силового протистояння з використанням вогнепальної зброї проти мітингарів. Найбільша кількість загиблих серед протестувальників.

Хроніка боротьби

Перші полеглі Майдану

Найтрагічнішими днями в історії Революції Гідності стали 18–20 лютого 2014 року. За ці три дні загинуло найбільше протестувальників. Однак перші втрати серед учасників протесту було зафіксовано задовго до гарячої фази протистояння, і вони пройшли майже непоміченими для більшості українських громадян. Зокрема першим загиблим Героєм Небесної Сотні став Павло Мазуренко. Він мав кримську реєстрацію, але жив і працював у Києві. Із початком протестів відвідував Майдан. 18 грудня 2013 року, коли він повертався додому до житлового масиву Борщагівки, його зупинили люди в чорних одностроях, у бронежилетах і шоломах. Силовики попросили документи, а побачивши кримську реєстрацію, жорстоко побили Павла та втекли. Чоловік зміг самостійно дістатися додому. Пізніше його доправили до Київської міської клінічної лікарні № 12, де 22 грудня 2013 року він помер унаслідок численних забоїв і травми голови.

За нез’ясованих обставин загинув активіст Майдану тернополянин Тарас Слободян. Він зник у грудні 2013 року, а його тіло було знайдено на Сумщині лише 1 березня 2014 року. Експертиза показала, що Тарасові вибухом відірвало руку.

Закони 16 січня, Вогнехреща, перші постріли на вулиці Михайла Грушевського

16 січня 2014 року коаліція провладної Партії регіонів з грубим порушенням регламенту ухвалила десять законів, які було спрямовано проти фундаментальних громадянських свобод – свободи виявлення поглядів, свободи мирних зібрань, свободи об’єднань. Вони повністю знімали відповідальність із причетних до жорсткого розгону мітингувальників на Євромайдані та створювали правові підстави для запровадження цензури й переслідування незгодних із діями влади, запроваджували тотальний контроль над населенням. Народ одразу назвав їх “диктаторськими”. Ухвалення цих законів, зміст яких відверто суперечив принципам демократії, спричинило радикалізацію протестів.

19 січня після чергового віча на майдані Незалежності частина учасників, обурена не тільки “диктаторськими законами”, але й відсутністю чіткої програми дій у лідерів опозиції, вирушила до будівлі Верховної Ради України. На початку вулиці Михайла Грушевського шлях їм перекрили загони міліції та спецпризначенців підрозділу МВС “Беркут”. Майже одразу виникли сутички. Лінія протистояння пролягла між колонадою стадіону “Динамо” та будівлею Національного художнього музею України. Міліція застосувала світлошумові гранати й інші спецзасоби. Із боку протестувальників полетіли петарди та “коктейлі Молотова”. Два міліцейські автобуси, які перекривали шлях колоні, було спалено. Щоб стримати спроби наступу силовиків, протестувальники склали з підпалених шин вогняну барикаду, яка утворила щільну димову завісу. Цей день дав назву подіям на вулиці Михайла Грушевського, які увійшли в історію Революції Гідності як Вогнехреща[1].

Цього дня міліція почала застосовувати помпові рушниці та водомети всупереч закону, який забороняє використання цих спецзасобів за температури нижчої від 0 °С. Свої дії силовики пояснили потребою загасити автівки, які підпалили демонстранти. Однак під крижану воду потрапляли й мітингувальники. Серед них зокрема були киянин, уродженець Волинської області, Олександр Бадера та житель Івано-Франківської області Богдан Калиняк. Обидва через погане самопочуття повернулися додому. Через дев’ять днів, 28 січня 2014 року, вони померли. Олександр Бадера, окрім застуди, мав отруєння нервово-паралітичним газом, а 22 січня чоловіка було травмовано в сутичці із силовиками. Двобічне запалення легень, яке сталося не лише через потрапляння під крижану воду, але й, імовірно, через отруєння речовинами сльозогінної та подразнювальної дії (газом), Богдана Калиняка не стало.

Рівно за місяць, 19 лютого 2014 року, від отруєння газом, яке спричинило важку форму пневмонії, у Київській міській клінічній лікарні № 17 помер 24-річний активіст Майдану Максим Горошишин.

21 січня, за інформацією медслужби Майдану, протягом доби потерпіли 1400 активістів, які мали вогнепальні й осколкові поранення.

Дії силовиків посилили революційні настрої активістів. Навіть ті, які не асоціювали себе з радикальними рухами, вважали, що треба переходити від оборони до

наступу. Боротьба вийшла на новий етап, кульмінацією якого стали події 22 січня 2014 року.

Саме в річницю проголошення незалежності Української Народної Республіки та День Соборності серед протестувальників з’явилися перші загиблі від вогнепальних поранень. Неподалік від колонади стадіону “Динамо” в часовому проміжку між 05:30 і 05:40 вогнепальні поранення в шию, голову та груди отримав 20-річний вірменин Сергій Нігоян, майданівець із Дніпропетровської області. Мобільна бригада медиків перенесла активіста до медичного пункту, розташованого у вестибюлі будівлі Національної академії наук України на вулиці Михайла Грушевського, 4, та надала першу медичну допомогу. Однак уже за пів години лікарі констатували його загибель. Згодом до того ж самого медпункту було доставлено тіло ще одного важко пораненого – білоруса Михайла Жизневського, який отримав смертельне поранення у грудну клітку в часовому проміжку між 08:30 і 09:00 під час чергового штурму силовиків.

Летальне вогнепальне поранення орієнтовно о 13:45–14:00 отримав Роман Сеник з Львівської області. У нього було травмовано плече, легені та ребро. Активіст утратив понад 3,5 літра крові. Дорогою до лікарні в Романа тричі зупинялося серце. Лікарі боролися за його життя: зробили три операції, ампутували руку, а близько трьох сотень киян здали для пораненого кров. Однак урятувати життя Романові не вдалося: він помер 25 січня 2014 року в Київській міській клінічній лікарні № 17.

Тіло ще одного учасника протестів, львів’янина Юрія Вербицького, якого викрали напередодні в Києві з Олександрівської клінічної лікарні разом із київським громадським активістом Ігорем Луценком, було знайдено у бориспільській лісосмузі поблизу села Гнідин Київської області. 21 січня 2022 року слідчі Державного бюро розслідувань оголосили, що смерть активіста настала не пізніше ніж 24:00 21 січня 2014 року.

Через загибель людей опозиційні політики закликали українців з усіх областей прибути до Києва, а також заявили, що вбивства мітингувальників – на особистій відповідальності та совісті міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

На засіданні Штабу національного спротиву ухвалили рішення про активізацію Майданів у регіонах. Як наслідок, в областях України активісти почали збиратись у будівлях обласних державних адміністрацій, щоб не дати представникам влади можливість застосовувати силові методи. Станом на кінець дня 24 січня під контроль протестувальників було взято вісім облдержадміністрацій (разом із Київською міською державною адміністрацією, яку мітингарі контролювали ще від 1 грудня 2013 року): Івано-Франківську, Чернівецьку, Тернопільську, Рівненську, Львівську, Хмельницьку ОДА, Житомирську МДА. У Луцьку й Ужгороді активісти оточили будівлі адміністрацій. У Черкасах силовикам удалося відбити у мітингувальників приміщення раніше захопленої адміністрації.

Майдан. Лютий 2014 року

Відставка уряду Миколи Азарова, прийнята президентом Віктором Януковичем 28 січня, та скасування цього ж самого дня більшої частини “диктаторських законів”, а також проголошення наступного дня амністії для мирних учасників протестів створили передумови для деескалації напруженої ситуації в країні. Однак український парламент зволікав із внесенням змін до Основного Закону, які передбачали повернення до парламентсько-президентської моделі державного управління, закріпленої в Конституції 2004 року, та, відповідно, обмеження повноважень президента.

6 лютого відбулася попереджувальна хода активістів Майдану до Верховної Ради України з вимогами не переривати роботу парламенту до врегулювання політичної кризи в державі, а також розглянути проєкт змін до Конституції України. Таку ж саму акцію було заплановано Штабом національного спротиву й на 18 лютого, коли депутати Верховної Ради України мали розглянути відповідний законопроєкт.

18 лютого тисячі активістів і учасники Самооборони Майдану розпочали “мирний наступ” – ходу з майдану Незалежності до будівлі Верховної Ради України, вимагаючи від парламентарів розглянути законопроєкт щодо зміни Конституції України.

Будучи обізнаним про цей захід, керівництво МВС віддало наказ про залучення зведених загонів спецпідрозділів міліції “Беркут” і підрозділів внутрішніх військ. Силовики перекрили будівлю Верховної Ради України, Маріїнський парк, вулиці навколо урядового кварталу, а на Парковій алеї та поблизу площі Конституції зібралися прибічники Антимайдану й тітушки.

Об 11-й годині між мітингувальниками та спецпризначенцями почалися сутички. Для протидії протестувальникам силовики застосували світлошумові гранати (за деякими даними, з прикріпленими залізними деталями для збільшення руйнівної сили), травматичну та стрілецьку зброю, а також активно залучали тітушок, підтримуючи відверто протиправні дії членів неформальних угруповань. Учасники протесту й журналісти повідомляли про стрільців із рушницями, яких помічали на дахах будівель і вулицях урядового кварталу.

Після Революції Гідності

У лютому 2014 року, усвідомивши, що перемога Майдану свідчить про втрату контролю над Україною, який усі роки незалежності намагався зберігати кремль, росія почала війну проти нашої держави – спочатку гібридну з окупацією АР Крим та бойовими діями у східних областях, а вісім років по тому, 24 лютого 2022 року, – на всій території України.

13 березня 2014 року в Донецьку відбувся мітинг “За єдину Україну”. Одним з охоронців маніфестантів був 22-річний громадський активіст із Донецької області, член ВО “Свобода" Дмитро Чернявський. Після завершення мітингу група озброєних проросійських бойовиків напала на учасників акції. Захищаючи мирних протестувальників, Дмитро отримав ножове поранення в живіт, яке виявилося смертельним.

У квітні від рук проросійських бойовиків у Донецькій області загинули ще троє учасників Революції Гідності, серед них депутат Горлівської міської ради Володимир Рибак, який очолив місцевий рух опору. 17 квітня він намагався зняти прапор так званої ДНР із будівлі Горлівської міськради та встановити державний прапор України, а під вечір того самого дня його викрали невідомі особи.

Того ж таки дня неподалік Слов’янська бойовики взяли в полон активістів “Правого сектору” Юрія Дяковського та Юрія Поправку, які разом з іще трьома товаришами вирушили з Києва для вивчення обстановки у місті. За кілька днів тіла Юрія Поправки та Володимира Рибака зі слідами катувань виявили у річці Казенний Торець біля селища Райгородок Слов’янського району Донецької області. А 28 квітня там знайшли тіло Юрія Дяковського.

Спогади учасника Революції Гідності

Ранок 18 лютого розпочався як завжди з перечитування УП. Є в мене така традиція – не розпочинати справи раніше 10 ранку. Почекати, поки потенційні клієнти і партнери добре прокинуться, прийдуть в себе – хто після міцного сну, хто після нічних пригод…. Тому з 9 до 10 ранку у мене час ознайомлення зі свіжими новинами.

Колона сформувалась… Колона вирушила… Колона просувається… Вже й десята ранку, але партнери і потенційні клієнти ідуть лісом. Перші сутички, з'являються повідомлення про перших вбитих і покалічених. Один за одним з'являються записи вуличних боїв, кількість вбитих і поранених збільшується… Захопили Маріїнку… Беркут кидає гранати з дахів… Підпалили офіс регіоналів… Відступили з Маріїнки…

Важко передати всю мою ненависть у ці моменти. Причому до ментів і провладних бандитів у другу чергу. У першу – до самого себе. За те, що не там. За те, що змарнував таки «останній шанс». Далі – сумбурні пошуки того, хто завезе мене туди ВЖЕ і НЕГАЙНО, пости в соцмережах а-ля «шукаю, хто їде у Київ»…

Важко передати перші мої емоції, коли я влився в цей натовп. Причетність до чогось грандіозного, до творення історії, до моменту, про який мої діти читатимуть у книжках.

Хотілось якнайшвидше надолужити все, що не встиг зробити в останню добу, принести чим побільше користі загальній справі...

Проходимо звичну дистанцію від КМДА до Майдану. Звуки від пострілів, салютів, крики «Слава Україні»… По дорозі вдивляюсь в очі людей – ніхто не панікує. Незважаючи на все, що відбувається – штурми, десятки вбитих і сотні поранених, палаючий Будинок Профспілок, всі тримаються досить спокійно і сконцентровані кожен на своєму – хтось просто займає місце на периметрі для банальної присутності, хтось коле бруківку, котить шини, наливає коктейлі. Без активного керівництва і розподілу повноважень, кожен сам знайшов для себе потрібне заняття, сам зрозумів, чим він міг бути корисним.

Важко передати моє почуття захоплення цими людьми. Пишучи ці рядки через декілька місяців після подій, я розумію, що навіть з часом воно не притупилось і я готовий стати перед кожним з цих Людей навколішки для того, щоб подякувати за їх внесок.

Під стінами будівель по дорозі на передову спить багато людей. Не потрібно мати багато фантазії, щоб зрозуміти, що це ті, хто ще недавно прийшов з передової. У сажі, порваному одязі, прямо на землі, підстеливши щит або каремат, ці люди настільки виснажені, що на їх сон не впливають ні вибухи, ні крики, ні холод.

Серед захисників Майдану не було тих, хто виконував свою роботу на 30% або на 60%… Всі вони хотіли бути максимально корисними, всі розуміли, що якщо не вони, то ніхто. Внесок кожного був максимальним і той вогонь, який горів у них в очах, робив їх невразливими для водометів, гранат і гумових куль.

Підійшовши під самі щити, починаємо разом зі всіма кидати бруківку. У напівтемряві та суцільному димі від покришок такі дії були досить результативними. Принаймні, ті «мєнти», які підходили ближче до барикад, щоб жбурляти по нас «сюрпризи» або стріляти гумовими кулями, довго втримати позицію не могли і відступали. Коли в таку «черепаху» крім іншого влучав ще й «коктейль Молотова», ми супроводжували ці моменти криками захоплення і підбадьорення. У нас летіли такі ж «коктейлі Молотова», така ж бруківка, а ще – шумові та газові гранати, багато з яких були ще й тюнінговані всякими несподіванками у вигляді цвяхів і гайок. Коли я нагинався, щоб підібрати із землі черговий шматок бруківки, найбільшою фобією було, щоб у цей момент біля руки не роздалося чергове «бабах!» – їхати додому без пальців видавалось зовсім непривабливою перспективою….

Крім людей у сірій формі до барикад час від часу наближався величезний КАМАЗ-водомет і щедро поливав нас. «Коктейлі Молотова» робили свою справу – час від часу цей монстр спалахував і тоді біля нього починали бігати люди з вогнегасниками. Що тут говорити – картина була майже апокаліптична і хоч-не-хоч доводилось відчувати себе героєм якогось голлівудського фільму.

У моменти, коли жбурляти вже не залишалось сил, ми робили невелику ротацію – мінялись з хлопцями, які тримали щити. Парадоксально, але в час, коли ми приїхали, саме тримати щит було заняттям більш безпечним, ніж «вести вогонь». Всі вибухові штуки пролітали в нас над головами і вибухали трохи далі, серед тих, які вели активну боротьбу. Тому, як не дивно, але саме на найбільш передовому рубежі я міг дозволити собі трохи розслабитись. Переглядаюсь з найближчим сусідом – хлопчина невеликого росту, тендітної тілобудови в товстелезних окулярах – ну вилитий тобі круглий відмінник-старшокласник. Згадую тернопільських «крутих перців», таких безстрашних і відчайдушних, з їх же розповідей – де вони зараз? Чим таким вони зайняті, що державу приходиться відстоювати тим, які нещодавно асоціювалися з підручником і заліковою книжкою, заповненою суцільними «відмінно»? Підбадьорливо посміхаюсь до «ботана», він у відповідь також посміхається… Далі знову коктейлі-бруківка… знову щити… знову бруківка…

…

Найпам’ятніший день у моєму житті почався з розмови двох літніх людей, яку я почув крізь сон. «Так… Куди нам до тої сміливості, яку мають молоді? Ми – то не вони…Ти подивись як прорвали…».

Прорвали? Я щось проспав??? Зриваюсь, голова спросоння переварює думки через одну, в кількох фразах розпитую про ситуацію. Знову я собою розчарований.

Поки я спав – там, на передовій, творилась історія. Було зроблено те, що добу тому здавалось мені малоймовірним – наші погнали міліцію і відвоювали територію до початкових меж Майдану. Наші зараз атакують, поки я тут зав'язую шнурівки… Поки одягаю каску… Поки знаходжу в кишені капу і вставляю собі в зуби. Напевно, слідуючі мої 200 метрів могли б стати світовим рекордом, але на жаль, представників Олімпійського комітету з вимірювальним устаткуванням серед нас не було.

«Як же швидко все помінялось» – говорю про себе, пробігаючи по вчорашніх міліцейських позиціях. Зі сцени раз за разом звучать заклики не підніматись на вулицю Інститутську, бо там працюють снайпери. «Ага» – думаю – «Поспав прорив, тепер ще і на вулицю Інститутську не підніматись?». Будь що буде. Недаремно ж я сюди приїхав…

Біжу вгору, зверху чути ніби звуки від пострілів, але я повністю абстрагований і відчуття страху в мене поки немає. На горизонті з'являються перші лежачі тіла – і тут по праву руку від себе помічаю дідуся, років під 80, який спираючись на палку, чи то іде, чи то біжить в ту ж сторону, що і ми. Божевілля якесь... Починаємо кричати один до одного, щоб хтось його забрав з цього пекла. Знаходиться хтось, хто бере пенсіонера під руку і буквально тягне в зворотному напрямку. Слава Всевишньому…

Добравшись наверх, схиляюсь над першим лежачим тілом. На очі накочуються сльози – зовнішній вигляд у людини настільки добродушний, що апріорі вона б не могла нести будь-якої загрози. Звичайний хлопець, яких ми бачимо сотнями щодня, радше представник цілком цивільної професії та сім'янин з кількома дітьми, які тепер не дочекаються тата… Просто тому, що кодло, яке прагне втримати владу, робить це всіма можливими способами.

Пізніше я взнав його ім'я – Володя Жеребний із Самбірщини. Пульсу немає, обличчя з ледь-ледь видним характерним для покійників відтінком. Берусь за пальці… точно пізно, вони вже задубілі… Рухаюсь далі, перебігаю дорогу, від біо-туалетів біжу, зігнувшись, до барикади. Всього лиш кілька людей, за декілька метрів ще один лежачий – на вигляд зовсім юний. Підбираюсь навприсяд – така ж історія, як з попереднім героєм, жодного, навіть наймінімальнішого признаку життя. Тіло знаходиться повністю за барикадою, по росту – ніяк не може бути вищим за неї. Невже стріляють не тільки спереду? Що тут коїться??? «Потрібно відтягнути його… Нехай він і мертвий – не залишати ж тут», – думаю.

Ще мить – і звуки пострілів стають частішими, звідусюди чути, як кулі прошивають верх укріплення. Тих кілька чоловік, які були біля мене, починають відступати назад. Розуміючи, що сам не зможу довго нести загиблого – починаю відходити з ними.

«Що відбувається? Чому по нас стріляють – ми ж без зброї? Хіба може одна людина вбивати іншу тільки тому, що їй дали безглуздий наказ?» – тисячі думок рояться в моїй голові. Починаю розуміти загальну картину, разом з тим усвідомлюю, що мій страх зовсім мене не сковує.

Є певні побоювання за себе, але водночас і велика гордість знаходитись пліч-о-пліч з найвідважнішими представниками свого народу.

…

Спільна біда об'єднала людей ще міцніше, ніж до цього спільна боротьба і схожі погляди. Жахливий акт залякування зробив ефект зовсім протилежний тому, на який був розрахований – навіть найпоміркованіші учасники протестів зрозуміли, що тепер потрібно йти до кінця – щоб кров героїв не була пролита марно, щоб не було соромно перед їхніми сім'ями за незакінчену справу.

20 лютого кожен з нас зрозумів – дороги назад немає.

Спогади майданівця та бійця АТО Андрія Юркевича, який загинув під час російсько-української війни. У червні 2014 року Андрій Юркевич добровольцем вирушив на війну, служив у батальйоні «Айдар» з позивним «Грізлі». Командир відділення, на момент загибелі виконував обов’язки командира роти.

5 вересня 2014 року загинув у нерівному бою, потрапивши до засідки, влаштованої ворогом біля Цвітних Пісків. Йому було лише 32 роки…

Андрій Юркевич | Моя Революція – спогади учасника Майдану про події 18–20 лютого 2014 | Цифровий Архів Майдану

Ушанування Героїв Небесної Сотні
в діяльності Національного музею

Революції Гідності

Із метою вшанування Героїв Небесної Сотні та збереження пам’яті про учасників і події Революції Гідності на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2015 року № 1186-р було створено Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (далі НМРГ). Це багатоцільова науково-дослідна та культурно-освітня інституція. Її створення стало важливим кроком у формуванні політики національної пам’яті, яку спрямовано на збереження інформації про боротьбу за права та свободи людини в новітній історії України й розкриття особливостей цієї боротьби. Із моменту свого заснування НМРГ прагне стимулювати, підтримувати та ініціювати низку комеморативних практик, які є не лише публічними актами згадування про Революцію Гідності та її героїв, засобом осмислення тих подій, але й інструментом комунікації Музею із суспільством. До цих практик належать соціальні кампанії, пам’ятні заходи та колективні ритуали, заснування відзнак, підготовка друкованих видань, відеопродукції тощо.

Основне завдання заходів – не перетворити пам’ять про героїв на пасивне згадування, а спонукати до подальшого розвитку громадянського суспільства, осмислення та усвідомлення власної відповідальності за країну.

У цьому розділі представлено низку комеморативних практик, які було ініційовано, підтримано й популяризовано Національним музеєм Революції Гідності для вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні та подвигу учасників Революції Гідності.

Соціальні й інформаційні кампанії

Логотипом Дня Героїв Небесної Сотні є трафаретне стилізоване зображення майданівців із дерев’яними щитами, силуети яких нагадують кадри з відеохроніки розстрілів 20 лютого на вулиці Інститутській у Києві (художник Олександр Ком’яхов).

Також було запроваджено використання хештегу #ЦеПроСвободу та онлайн-флешмоб #Бути_гідним, які є частиною соціальної кампанії Музею у соцмережах (Facebook, Instagram).

За цими хештегами можна знайти десятки дописів, в яких користувачі соціальних мереж діляться спогадами й роздумами про Помаранчеву революцію та Євромайдан. А символом акції є синьо-жовта стрічка, яку можна пов’язати на рукав, сумку чи автомобіль.

У 2025 році основною ідеєю соціальної кампанії є важливість засвідчити подвиг Небесної Сотні – перших героїв російсько-української війни, як приклад беззбройних борців за гідність і свободу, які виступили проти озброєного ворога та перемогли.

Соціальна кампанія проходитиме під гаслом «Небесна Сотня: Герої першої перемоги у битві, що триває».

Пам’ятні заходи

Ушанування Героїв Небесної Сотні не є разовою акцією, яку НМРГ щорічно проводить 20 лютого. Діяльність Музею спрямовано на інформування про героїв Майдану та залучення широкої громадськості до акцій, які заклад організовує з цією метою впродовж усього року.

“Промені Гідності”

Уперше проєкт презентували до першої річниці розстрілів на Майдані, спрямувавши в небо лазерні промені, які символізують душі загиблих, із тих місць, де загинули Герої Небесної Сотні, – на вулицях Інститутській і Михайла Грушевського, а також на майдані Незалежності.

До другої річниці створення Музею, 18 листопада 2017 року, світлову інсталяцію розмістили на місці майбутнього меморіально-музейного комплексу. До початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну щороку 20 лютого під час відзначення Дня Героїв Небесної Сотні на знак пам'яті про загиблих учасників Революції Гідності на алеї Героїв Небесної Сотні Музей запалював 107 променів. Під час режиму воєнного стану з огляду на безпекові заходи промені не запалюють.

“День народження Героя” та Дзвін Гідності

Цей комеморативний проєкт, ініційований Національним музеєм Революції Гідності, має на меті привернути увагу широкої громадськості до подвигу кожного з Героїв Небесної Сотні. Проєкт започатковано 1 січня 2021 року. У кожен день народження Героя Небесної Сотні о 12:00 перед Дзвоном Гідності з’являються портрет героя й квітка чи стрічка. Портрет зі стислим життєписом інформує відвідувачів меморіального простору про полеглого учасника Революції Гідності. У пам’ять про нього чи неї звучить дзвін.

Для реалізації проєкту “День народження Героя” було виготовлено 70-кілограмовий Дзвін Гідності за зразками тональних комплексів дзвонів, які встановлено в церквах Києва, а один із таких, що на подвір’ї Міністерства оборони України, вшановує захисників України, які загинули внаслідок російської збройної агресії. На Дзвоні Гідності зроблено напис “Слава Україні! Небесній Сотні Слава!”.

За задумом, у Дзвін Гідності б’ють у день народження кожного з Небесної Сотні, а 20 лютого він лунає 107 разів – відповідно до кількості Героїв Небесної Сотні. Однак вдарити у Дзвін Гідності мають можливість принагідно усі відвідувачі Народного меморіалу.

Персональне вшанування кожного з Небесної Сотні є важливою практикою інституалізації суспільної пам’яті про події Революції Гідності, розширення загальнодоступних форм пошанування пам’яті загиблих, що слугує зокрема впровадженню в суспільстві моральних імперативів, гідних поваги та наслідування. Більше інформації за посиланням.

Про день народження кожного Героя Небесної Сотні, його біографію та участь у подіях Революції Гідності нагадуватиме також Історичний календар, розміщений на сайті Музею, а також дописи на фейсбук-сторінці НМРГ.

Тиха акція “Ангели пам’яті”

Всесвітню тиху акцію “Ангели пам’яті”, присвячену Небесній Сотні, ініціювали громадська активістка та співачка Анжеліка Рудницька й мистецька агенція “Територія А”. У пам’ять про активістів Майдану традиційно розвішують паперових ангелів на місці розстрілу найбільшої кількості мітингувальників. Ангели символізують душі загиблих борців за свободу та перемогу світла над темрявою.

Паперових ангелів розвішують у пам’ятних місцях не лише в Україні, але й за кордоном. Небайдужі у різних куточках світу на знак солідарності з громадянами України у День Героїв Небесної Сотні розвішують білих паперових ангелів у Німеччині, Ірландії, Фінляндії, Греції, США, Туреччині та Великій Британії.

Хода пам’яті, молебні

Музей Революції Гідності активно долучається до низки заходів за участі представників влади, родин Героїв Небесної Сотні, майданівців, бійців і ветеранів російсько-української війни, громадських активістів і всіх небайдужих громадян. Це зокрема традиційні молебні, панахиди за героями біля Екуменічного храму Архистратига Михаїла та Українських Новомучеників і хреста на алеї Героїв Небесної Сотні, у Михайлівському Золотоверхому соборі, щорічні акції “Різдво для Героя”, “Великдень для Героїв», хода пам’яті.

Акції “Великдень для Героїв”, “Різдво для Героя”

Всеукраїнський проєкт "Великдень для Героїв" започатковано НМРГ у 2017 році. Його куратором є етнограф Галина Олійник. Відтоді щороку напередодні Великодня, збираючись разом, родини Героїв Небесної Сотні, рідні героїв російсько-української війни, волонтери, митці, музейники, відомі громадські й культурні активісти печуть паски й розписують писанки, які розвішують на алеї Героїв Небесної Сотні та лишають біля меморіалів загиблих українських воїнів. Щороку 107 пасок приносять до народного меморіалу Небесної Сотні у Києві. Ці пасочки й писанки є оберегами для захисників України та виявом удячності патріотам, які полягли, боронячи свободу й незалежність України.

Акцію “Різдво для Героя” було ініційовано родинами Героїв Небесної Сотні. У межах заходу для вшанування загиблих до пам’ятних місць кладуть різдвяні вінки, сплетені напередодні.

Квіти пам’яті

У травні 2020 року до Дня Героїв Музеєм було започатковано акцію “Мальви пам’яті”, присвячену Героям Небесної Сотні та воїнам російсько-української війни.

23 травня 2020 року біля портретів загиблих учасників Революції Гідності на алеї Героїв Небесної Сотні та вздовж стіни пам’яті біля Михайлівського собору було викладено паперові мальви, зроблені родичами загиблих.

А у серпні 2020 року Музей разом з ГО “Українська спілка ірису” та київським осередком ГО “Родина Героїв Небесної Сотні” організували висаджування спеціального сорту ірисів, присвяченого Героям Небесної Сотні, який вивів селекціонер Геннадій Мамченко. Ірисами цього сорту уквітчали пам’ятні місця в Києві та інших містах і регіонах України, зокрема на території Михайлівського собору, на алеї Героїв Небесної Сотні, у сквері імені Володимира Мельнічука в Києві, на алеї Героїв Небесної Сотні в Обухові на Київщині, біля пам’ятників Героям Небесної Сотні у Миколаєві й на Тернопільщині. Назва сорту цих ірисів – “Героям Небесної Сотні”.

Відзнаки Героїв Небесної Сотні

Проєкт, до якого долучився Музей Революції Гідності, започатковано громадською організацією “Родина Героїв Небесної Сотні”. Вона об’єднала 169 учасників – матерів і батьків, дружин і чоловіків, синів і доньок, рідних братів і сестер та інших близьких родичів загиблих героїв. Громадська організація разом з іншими інституціями започаткувала та підтримує ініціативи української молоді в тих галузях, в яких працювали або мріяли працювати Герої Небесної Сотні. На думку ініціаторів, пам’ять про них має бути втілено не лише в жалобних заходах, у монументах і меморіалах, вона повинна викликати бажання змінювати себе та країну, адже багато Героїв Небесної Сотні були молодими людьми, мали особисті досягнення у різних сферах свого життя, зокрема науковій, освітній, духовній тощо, тому “Відзнаки Героїв” – це практична реалізація задумів загиблих патріотів, що краще за монументи вшановує їхню пам’ять.

Відзнака імені Олександра Капіноса. Музей Революції Гідності став співзасновником і промоутером відзнаки, започаткованої з метою пошанування Героя Небесної Сотні Олександра Капіноса, фермера з Тернопільської області, організатора просвітницьких і патріотичних заходів, одного з активних учасників Мовного майдану 2012 року та Революції Гідності. Відзнака покликана підтримувати громадських активістів із сіл і невеличких міст України, які тримають “культурний фронт”, пробуджують національну свідомість, є рушієм систематичних змін у своїй громаді, реалізовуючи освітні, культурні, соціальні, екологічні ініціативи.

Всеукраїнський конкурс наукових студентських робіт на честь Сергія Кемського. Конкурс засновано 1 листопада 2018 року Національним музеєм Революції Гідності разом з ГО “Родина Героїв Небесної Сотні” на знак пам’яті про Героя Небесної Сотні Сергія Кемського, історика, політолога, журналіста. Головна мета конкурсу – активізувати наукові дослідження різних аспектів Революції Гідності; сприяти критичному переосмисленню новітньої історії України; популяризувати уроки, досвід і цінності Майдану; стимулювати й підтримувати талановиту молодь, залучати її до вивчення та дослідження Революції Гідності.

Серед інших проєктів, до яких долучився НМРГ, такі:

– антикорупційна премія імені Героя Небесної Сотні Юрія Поправки, спрямована на підтримку місцевих активістів, журналістів, антикорупціонерів в органах влади, які борються з корупцією;

– Мистецька резиденція імені Назарія Войтовича на знак пам’яті про наймолодшого Героя Небесної Сотні, створена в селі Травневе у Тернопільській області, де він народився;

– тревел-грант для молодих українських науковців імені Богдана Сольчаника для підтримки студентської молоді, яка планує брати участь у наукових конференціях в університетах Оксфорда або Кембриджа (Велика Британія);

– Відзнака імені Дмитра Максимова, спрямована на підтримання ініціатив з розвитку спорту для людей з інвалідністю;

– Відзнака імені Сергія Нігояна, яка передбачає проведення конкурсу творчих робіт серед студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого з метою мотивувати їх до створення сценаріїв і фільмів та проведення мистецьких акцій, присвячених боротьбі за свободу;

– “Країна Гідності” – конкурс віртуальних проєктів на честь Сергія Байдовського, покликаний показати світу історичну спадщину українців очима талановитої молоді; теми конкурсу: історія, українознавство та розвиток громадянського суспільства в Україні;

– Відзнака імені Юрія Вербицького, покликана створити можливості для українських учених і студентів, які спеціалізуються в галузях “Наука про Землю” та “Геофізика”, спонукати їх вивчати науковий доробок Юрія Вербицького й налагоджувати міжнародне співробітництво;

– Відзнака імені Максима Шимка, яка надає підтримку реконструкторським історичним проєктам та ініціативам для розвитку міжнародної співпраці в цій сфері.

Друковані видання та відеопродукція

Література є важливим інструментом нагадування про минуле та його осмислення / переосмислення. Саме тому НМРГ підтримує не лише внутрішньомузейні дослідницькі проєкти, але й тих авторів, які досліджують події Революції Гідності та біографії її учасників, зокрема Героїв Небесної Сотні. Серед видань Музею, які стали істотним внеском у розвиток дослідження історії Революції Гідності та її учасників, можна назвати трикнижжя Світлани Терейковської “Небесна Сотня. Життєписи”, два томи видання “Майдан. Пряма мова”, мальопис “Історія з Майдану”, адресований передусім молоді.

Відеопроєкт “Характери Гідності”. До п’ятих роковин початку масових розстрілів у центрі столиці було ініційовано проєкт “Характери Гідності”. Це серія коротких роликів, в яких рідні та друзі розповідають про загиблих учасників Революції Гідності, про те, якими вони були в житті, про їхнє дитинство, вчинки, стосунки з найближчими людьми, мрії та прагнення. Ці розповіді покликані нагадати всім про ціну свободи та відповідальність за її збереження. Проєкт, до якого долучився та який підтримав НМРГ, ініціювала ГО “Родина Героїв Небесної Сотні”.

У межах проєкту вже знято 43 відеоролики, які транслюються на національних і регіональних телеканалах, у соціальних мережах та на ютуб-каналі Музею Революції Гідності. Ідея проєкту належить Дарині Кульчицькій. Вона також є режисером роликів. “Хотілося показати, що загиблі герої були насамперед звичайними людьми зі своїми мріями, сподіваннями, вірою в майбутнє. Ніхто з них помирати не хотів. Усі хотіли жити. Людина живе, поки живе остання людина, яка її пам’ятає. Я дуже хочу, щоб герої не вмирали”, – сказала Дарина.

Музику спеціально для проєкту “Характери Гідності” написав і виконав піаніст Роман Коляда. На ютуб-каналі Музею доступні всі випуски проєкту “Характери Гідності”.

Усноісторичний проєкт “Топоси Гідності”. Проєкт започатковано НМРГ з метою зібрати максимально повні усні біографічні свідчення про Героїв Небесної Сотні від їхніх родичів і друзів. У подальшому ці матеріали мають стати одним з основних джерел досліджень життєписів загиблих.

Відеоролик “Люди створюють історію”. У 2021 році до Дня Героїв Небесної Сотні Національний музей Революції Гідності презентував освітній ролик для дітей “Люди створюють історію”, знятий разом із командою компанії “WhiteMovie Production”. У ролику діти – свідки тих подій, діляться спогадами й розповідають, що спонукало українців вийти на Майдан, яких змін зазнала їхня свідомість та як ці події вплинули на майбутнє України.

Переглянути відеоролик можна за посиланням: https://www.maidanmuseum.org/uk/node/1409

Відеоролик “Сторожа Гідності”. Це кліп режисера Дарини Кульчицької з музикою Романа Коляди за участі художниці Вікторії Романчук – авторки проєкту “Сторожа”, присвяченого новітнім героям України, зокрема загиблим на Майдані.

Переглянути кліп можна за посиланням: https://www.facebook.com/watch/?v=239417167886356

Рекомендовані фільми про Революцію Гідності, зокрема події 18–20 лютого 2014 року

Відеопроєкт “Характери Гідності” (43 ролики), режисер Дарина Кульчицька (2018–2021).
«День жалоби» (2014), режисер Максим Тетерук.
“Зима, що нас змінила” (цикл із семи фільмів), режисер Володимир Тихий (2013–2014).
“Зима у вогні”, режисер Євген Афінеєвський (2015).
“Євромайдан – Волинська Січ”, режисер Оксана Євпак (2014).
“Євромайдан. Чорновий монтаж”, режисери Володимир Тихий, Андрій Литвиненко, Катерина Горностай, Юлія Гонтарук, Роман Боднарчук, Андрій Кісєльов, Роман Любий, Олександр Течинський, Олексій Солодунов, Дмитро Стойков (2014).
“Майдан”, режисер Сергій Лозниця (2014).
“Молитва за Україну”, режисер Євген Афінеєвський (2015).
“Небо падає. Три місяці з життя Устима Голоднюка”, режисер Володимир Тихий (2017).
“Правда Майдану”, режисери Андрій Солоневич, Дмитро Ломачук (2014).
“Саша Х. – крила на Майдані”, режисер Мануель Графт (2016).
“Сильніше ніж зброя”, режисери Володимир Тихий, Юлія Гонтарук, Роман Любий (2014).
“Скрізь Майдан”, режисер Катерина Горностай (2015).
“Чорний зошит Майдану” авторський колектив із 13 режисерів (2014).

Рекомендована література про Революцію Гідності, зокрема Героїв Небесної Сотні

25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. Київ: Ніка-Центр, 2016.
Бирич Б. Лицарі Майдану: фотоальбом, присвячений світлої пам’яті Герою України, сотникові “Львівської брами” Роману Точину. Дрогобич: Посвіт, 2019.
Бондарчук Т. Кохання, розстріляне снайпером. Хмельницький:
Поліграфіст-2, 2014.
Він був справжнім. Спогади про Якова Зайка. Житомир: Полісся, 2018.
Дигдалович-Практика О., Єгрешій О. Світлий слід лишаючи по собі… Пам’яті Героя Небесної Сотні Андрія Дигдаловича. Львів: ВД «Високий замок», 2020.
Домашевська Т. Небесна Сотня воїнів Майдану. Київ-Вишневе: Духовна вісь, 2014.
Корчак Д. Побачене і пережите. Спогади політв’язня. Стрий: ТзОВ «Видавничий дім «Укрпол». 2018.
Кошкина Соня. Нерасказанная история. Київ: Брайт Букс, 2015.
Львівські лицарі Небесної Сотні: матеріали обласної пошуково-дослідницької експедиції “Герої не вмирають”. Львів: Світ, 2017.
Майдан від першої особи. 45 історій Революції Гідності / упоряд. Т. Ковтунович, Т. Привалко. Київ: К.І.С., 2015.
Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах / упоряд. Т. Ковтунович, Т. Привалко. Вип. 2. Київ: К.І.С., 2016.
Майдан від першої особи. Регіональний вимір / за ред. Т. Привалко. Випуск 3. Частина перша. АР Крим – Луганська область. Київ: К.І.С., 2017.
Майдан від першої особи. Регіональний вимір / за ред. Т. Привалко. Випуск 3. Частина друга. Львівська – Чернігівська області. Київ: К.І.С., 2018.
Майдан. Пряма мова. Книга перша. Київ: НМРГ, 2019.
Майдан. Пряма мова. Книга друга. Київ: НМРГ, 2020.
Небесна Сотня. Книга-реквієм / упоряд. Ю. Луценко, О. Красовецький. Львів: Фоліо, 2014.
Небесна Сотня: історія нескорених. Жива історія героїв. Нововолинськ: Формат, 2015.
Революція Гідності: на шляху до історії. Київ: НМРГ, 2020.
Революція Гідності: на шляху до історії: Збірник наукових праць. Кн. 2. Революції доби постмодерну: Майдан у контексті світових протестних рухів кінця ХХ – початку ХХІ століття. Київ: НМРГ, 2021.
Революція Гідності: на шляху до історії: Збірник наукових праць. Кн. 3. Сучасні медії й революції нового типу в Україні та світі. Київ: НМРГ, 2023.
Пам’яті Небесної Сотні. Івано-Франківськ: б/в., 2015.
Терейковська С. Небесна Сотня. Життєписи. У 3 кн. Київ: НМРГ, 2018–2021.
Онишко Л., Примаченко Я., Романова К. У поступі до свободи (електр. видання). Київ: НМРГ, 2022.
#EUROMAIDAN – History in the Making. Київ: Основи, 2014.
Fантомная боль. #maidan. Київ: о4і.today, 2014.