Чарівниця дитячих сердець Астрід Ліндгрен
«Я не хочу писати для дорослих!»
«Діти повинні гратися, радіти життю,
бути щасливими…»
(Астрід Ліндгрен)
Астрід Анна Емілія Ліндґрен — шведська дитяча письменниця, чиї книги перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж у 100 країнах. На сьогодні вона найбільш відома своїми творами «Карлсон, який живе на даху» та «Пеппі Довгапанчоха».
Народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю провінції Смоланд, у фермерській родині. Вона стала другою дитиною Самуеля Авґуста Ерікссона і його дружини Ганни. Її батько займався сільським господарством на арендованій ділянці в Нессі, на самій околиці містечка. В Астрід був старший брат Ґуннар (1906-1974) та дві сестри — Стіна (1911-2002) й Інґеґерд (1916-1997). Пізніше брат Астрід став членом шведського парламенту.
Як написала сама Ліндґрен в автобіографічному збірнику «Мої вигадки» (1971), вона росла у вік «коней та кабріолета». Основним засобом пересування для сім’ї був кінний екіпаж, темп життя був повільнішим, розваги — простіші, а стосунки з навколишньою природою тіснішими. Такі обставини сприяли розвитку у письменниці любові до природи — цим почуттям проникнута вся творчість Ліндґрен, від ексцентричних історій про доньку капітана Пеппі Довгапанчоха до повісті про Ронні, доньку розбійника.
Сама письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (в ньому було багато ігор і пригод) і вказувала на те, що саме воно служило джерелом натхнення для її творчості. Батьки Астрід не тільки відчували глибоку прив’язаність один до одного та до дітей, а й не соромилися виявляти її, що було великою рідкістю у той час. Про особливі відносини в сім’ї письменниця з великою симпатією і ніжністю розказала в єдиній своїй книзі, не зверненій до дітей, — «Самуель Авґуст із Севедсторпа і Ганна з Гюльта» (1975).
Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон почала працювати журналістом у місцевій газеті «Wimmerby Tidningen». Але через два роки (1926), не будучи заміжньою, вона завагітніла від головного редактора. Він запропонував їй одружитися, але вона відмовилася і, залишивши посаду молодшого репортера, переїхала до Стокгольма. Цей крок, як згадувала потім письменниця, був найвідважнішим і найпереломнішим у її подальшому житті. Вона зняла кімнату, почала вчитися на курсах машинопису та стенографії і водночас працювала. В Стокгольмі Астрід народила сина Ларса, але через свою невлаштованість, бідність і зайнятість, вона змушена була віддати його на виховання знайомій родині, що мешкала в Копенгаґені. Хоч заробляла вона небагато, але намагалася завжди відкладати хоч якісь гроші, щоби якнайчастіше відвідувати Ларса в Копенгаґені на вихідні. Більшість часу доводилося проводити в потязі – в дорозі туди чи звідти. Їй довелося попрацювати на кількох роботах, які вона залишила з різних причин, а з останньої її просто звільнили: молода мама, не витримавши довгої розлуки із сином, нікого не попередила і поїхала до нього в Копенгаґен.
Врешті-решт їй таки вдалося забрати Ларса до дому та залишити на своїх батьків – до тих пір, коли вона вже сама могла його утримувати в Стокгольмі. Астрід влаштувалася секретаркою в Королівське товариство автомобілістів, шефом якого був Стюре Ліндґрен (1898-1952). У 1931 році вони одружилися. Через три роки Астрід народила дочку Карін, яка пізніше стала перекладачем.
Астрід Ліндґрен померла у 94-літньому віці 2002 року.
З нагоди ювілею Астрид Ліндгрен в КЗ «Публічна бібліотека Великоплосківської сільської ради» організовано книжково-ілюстративну виставку «Пригод багато не буває», де представлено казкові твори письменниці, матеріали про її життя і творчість.
