НІНА ВАСИЛІВНА БАБІЧ: " МРІЮ ПОБАЧИТИ НАШУ КРАЇНУ ЩАСЛИВОЮ!"
Життя прожити - не поле перейти. У вчительки-пенсіонерки Ніни Василівни Бабіч із Великоплоского воно ген, яке просторе! Зі споришу та рути-мʼяти, якими щедро були всіяні дитячі стежки та розкішним ланом золотого колосся - зерням розумного, доброго, вічного що щедро проростали в її учнях.
Сорок пʼять років присвятила улюбленій професії шанована поколіннями плосківчан вчителька. 23 січня Ніна Василівна відзначила своє 80-ліття. З нагоди чудового ювілею представниці золотого фонду краю наша розповідь про жінку, яка є гідним прикладом для наслідування не лише для вчительської спільноти, а й для кожного з нас.
- Народилася я у селі Комарівка Великомихайлівського району, у 1944 році, - розповідає Ніна Василівна. -Йшла війна. Батько спочатку був вдома, а потім, коли фашисти почали відступати,потрапив у полон. Мама сама мене доглядала. Це були дуже важкі, голодні і холодні часи. Як закінчилась війна, тато повернувся. Працювали з мамою у колгоспі. Жили бідно, тяжко трудилися. У 51-ому році я пішла до першого класу. Вчилася добре. Закінчила Комарівську семирічку. З вдячністю згадую своїх вчителів: Степана Михайловича Буяновського та його дружину Ніну Хомівну, Любов Прохорівну Сироту, Миколу Яковича Бугаєнка. Продовжила навчання у Великій Комарівці. Там також були прекрасні вчителі: вчитель історії Семен Іванович Демченко, засновник шкільного музею, Лідія Хомівна Корицька, Ніна Михайлівна Рижик, Галина Федорівна Федійчук, - згадує Ніна Василівна.
У мудрих наставників й учні - найкращі, тож куди, як не до вишу, з гарними знаннями вступати? Довго не роздумуючи, разом з однокласницею Євгенією (Євгенія Сергіївна Єлісєєва - незмінна дописувачка газети прим. авт.) подали документи до Одеського державного університету на філологічний факультет.
Українську мову дівчина знала з дитинства. Нею розмовляли в родині, у селі, школі. Мелодійна, багата вона подобалась здібній студентці, тож хотілося знати більше, глибше, ширше.
-Навчалась я на заочному відділенні , батьки важко працювали, потрібно було допомагати. Якраз звільнилося місце у колгоспній бібліотеці, тож мене запросили туди завідуючою. Це була гарна бібліотека, з великим книжковим фондом. Багато проводили всілякої роботи, їздили з лекціями на тваринницькі ферми. Згодом запропонували піонервожатою у Комарівський школі, і я на півставки там, а на пів - у бібліотеці. Але ж тут приїхав до нашого села хлопець з Великоплоского. Допомагати батькові, який у колгоспній будівельній бригаді працював. Звали його Анатолій і він дуже гарно грав на баяні. Познайомилися, почали зустрічатися, - заіскрилася, заграла теплими барвами жива, щира розповідь вчительки.
Та зустріч юної комарівчанки і баяніста з Великоплоского стала початком ніжного почуття, що згодом переросло у щире,справжнє кохання....
( Публікацію повністю читайте у газеті "Єдність" від 2 лютого 2024 року).
