Могили без хрестів...
Могили без хрестів…У них знайшли свій останній притулок сотні тисяч українців, ставши жертвами кривавого компартійного режиму, очолюваного московитами. Могили ці розкидані не лише по Україні, а й просторами колишньої радянської імперії.
День пам’яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
Історія колишньої радянської імперії — це історія суцільного терору, розгорнутого нею проти власного народу з перших днів панування на нашій землі.
Ми не лише не знаємо достеменно скільки саме наших дідів і прадідів були знищені радянсько-комуністичним режимом, а й не відаємо, скільки безіменних могил розкидано по Україні. А що вже казати про віддалені райони росії, куди їх відправляли на «перевиховання»? Бо ж радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів: місця поховань ставали режимними об’єктами КДБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.
Биківнянський ліс, що неподалік Києва, став символом російсько-більшовицького режиму, що запанував на нашій землі: тут останній спочинок знайшли більш як 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних столичними чекістами. Але, окрім Биківнянського лічу, є ще чимало таких поховань. Це, зокрема, Рутченкове поле в Донецьку, Парк культури та відпочинку у Вінниці, Католицьке кладовище в Умані, Єврейський цвинтар у Черкасах, Другий християнський цвинтар в Одесі, 9-й км Запорізького шосе у Дніпрі та багато-багато інших. Після «визвольного походу» Червоної армії в Західну Україну, там теж з’явились безіменні могили, зокрема в урочищі Дем’янів лаз, що неподалік Івано-Франківська, урочище Саліна у Львівській області і Тюрма на Лонцького, що розташована в самому центрі столиці Галичини.
У сьогоднішній росії не люблять згадувати ті трагічні часи: офіційний кремль і його вірні наймити з числа телевізійних пропагандонів загибель мільйонів людей називають «певними помилками, які вчасно були виправлені». Ну а коли йдеться про масовий терор у колишніх радянських республіках, насамперед в Україні, то стверджують, що це «на місцях були допущені перекоси». А ось про те, що всі рішення щодо війни проти нас, українців, ухвалювалися в москві, воліють мовчати.
Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, з огляду на відомості, які надходять з окупованого Херсона, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
Але це не єдина “таємна спецділянка”, по всій Україні розкидані місця масових поховань людей, позбавлених свободи, гідності, майна, замордованих та безвинно страчених: П’ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Дем’янів лаз на Прикарпатті, Суча балка на Луганщині, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова. Такі ж братські могили є й у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Львові, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах.
Про ці та інші злочини радянського тоталітарного режиму треба пам’ятати завжди. Жива пам’ять дає наснагу боротися, щоб радянський режим був засуджений усім світом на рівні з нацизмом. Боротися за світ без тоталітаризму.
