"Воїни АТО/ООС - наші земляки"

Дата: 29.08.2021 10:08

Кількість переглядів: 426

     Згідно з Указом Президента України за № 621 від 23 серпня 2019 року День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, офіційно відзначається щорічно 29 серпня.

     Після закінчення ЗОШ працював учнем слюсаря, згодом електриком. Відслужив строкову службу, після демобілізації одружився. Закінчив Одеський механіко-технологічний технікум, працював електриком у колгоспі «Перше травня». По тому довший час трудився на Веселокутській нафтобазі. Вісім років працював учителем трудового навчання і захисту Вітчизни в Новоборисівській ЗОШ.

Захоплювався бджільництвом, полюванням, столярував.

Після початку війни кілька разів ходив до військкомату — не взяли через вік та стан здоров'я (втратив пальці на лівій руці, інвалід). Тоді пішов на фронт добровольцем. Командир відділення, 28-а окрема механізована бригада.

Воював у багатьох гарячих точках Донбасу. 4 жовтня 2014 року був вдома у короткотерміновій відпустці. 8 листопада 2014 року загинув у бою поблизу Донецького аеропорту — під час розвідки біля селища Невельське, снайперська засада терористів. Прикрив своїми грудьми молодого солдата.

Без Олександра залишились дружина, дорослі син і донька Наталія, двоє маленьких внуків. Похований у селіНовоборисівка з усіма військовими почестями.

    Лопушой Віталій Гаврилович – військовослужбовець 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, солдат.

Народився 20 жовтня 1986 року в селищі міського типу Велика Михайлівка Великомихайлівського району Одеської області. У 2004 році закінчив загальноосвітню школу №1 селища міського типу Велика Михайлівка.

У квітні 2015 року Великомихайлівським-Фрунзівським районним військовим комісаріатом мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 28-й окремій гвардійській механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0666 (польова пошта В0095), селище міського типу Чорноморське Комінтернівського (з 2016 року – Лиманського) району Одеської області).

З літа 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

26 серпня 2015 року солдат Лопушой загинув в результаті мінометного обстрілу міста Мар‘їнка Донецької області.

Похований на кладовищі  с. Привільне Великомихайлівського району Одеської області.

                                              Довженко Микола Валерійович 

                                                                                                    Cолдат

                                                                        ( 26.07 1996  – 10.01.2020)

          З 2004 року мешкав у селі Іванівка Білоцерковського району Київської області. Закінчивши у 2011 році 9 класів середньої загальноосвітньої школи, Микола вступив до Цебриківського професійного аграрного ліцею в Одеській області, де отримав фах «тракторист-механік». Після навчання він повернувся знову до Іванівки, працював на ремонтах, до яких у нього лежала душа, він мріяв придбати собі будинок, створити сім’ю, а коли сплине термін контракту – започаткувати власну справу.

          26.05.2017 року призваний за контрактом Великомихайлівським РВК та потрапив до лав 28-ї ОМБр.  Спочатку Микола Валерійович обіймав посаду сапера-розвідника взводу інженерної розвідки групи інженерного забезпечення, а у серпні 2019-го перевівся до іншого підрозділу бригади.

        Старший солдат, старший стрілець 1-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади. Дивлячись на його світлину, можна зрозуміти, чому це був хлопчик-сонечко (за згадкою побратимів), водночас, це був мужній та сміливий чоловік, але з чистим янгольським обличчям. Що не заважало йому хоробро воювати.

Вбили Миколу Валерійовича 9 січня о 23.00 в районі міста Красногорівка Донецької області він зазнав надважкого кульового поранення під час обстрілу наших позицій з боку найманців РФ. Його терміново доправили до лікарні, але 10 січня о 1.15 він помер.

       Похований 12 січня у Цибулівці. У нього залишилися батько, брат, сестра, цивільна дружина та донька. Мати Миколи померла минулого року від онкохвороби.

                       Златьєв Сергій Анатолійович

                                       Cержант

                                                               ( 25.05.1991 – 28.09.2014)

            Сергій народився 25 травня 1991 року в селі Леніне (тепер — Торосове) Фрунзівського району на Одещині.

     В Миколаєві проходив строкову військову службу в аеромобільній бригаді, а після того залишився в Миколаєві для продовження служби за контрактом. У чині сержанта був заступником командира 3-го взводу аеромобільної роти. Армійський позивний Сергія — «Чорний».

        На початку березня 2014 року Сергій у складі свого підрозділу (разом із побратимами Володимиром Лайдьоновим («Єнот») та Олександром Черніковим («Байкал»)), висунулися на кордон із Кримом. Там десантники контролювали нашвидкуруч організовані блокпости біля села Чонгар Генічеського району Херсонської області.

         Перший бій Сергія Златьєва відбувся 3 липня, коли разом з іншими підрозділами української армії десантники 79-ї бригади взяли участь у визволенні міста Красний Лиман Донецької області. 10 червня Олександр Черніков і Златьєв під час рейду потрапили в аварію та отримали травми. Десантників евакуювали їх шпиталю в Дніпропетровськ, поставили діагнози: Олександру — травму, перелом хребта та перелом передпліччя, Сергію — струс мозку і пошкодження стегна.

      28 вересня 2014 року, під час виїзду на бойові позиції оборони аеропорту «Донецьк», бронетранспортер десантників потрапив під обстріл зі сторони вулиці Путилівська Роща.   По смерті залишилися дружина та двоє дітей, молодшій — донечці — всього 2 місяці.

           Упізнання тіла проводилося за кількома експертизами. 25 лютого 2016 року з воїном попрощались на території військової частини у Миколаєві.

« повернутися