A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Великоплосківська громада
Одеська область, Роздільнянський район

Світ музики Лесі Українки

Дата: 28.02.2021 21:24
Кількість переглядів: 423

25.02.2021 року у Великоплосківській бібліотеці пройшла виставка видань Лесі Українки і документальні факти з інтернет-ресурсу про музикальні здібності української поетеси. Бесіду провела керівник народного ансамблю "Слов'янка" Труханова Ірина. 

Деякі історичні довідки про музичні творчі надбання Лесі Українки.

 

Дуже часто, коли йдеться про багатогранність творчої натури письменниці, згадують саме про її музикальність, і цілком закономірно, адже музика для н е ї- це світ натхнення, праці, джерело духовної сили і філософської мудрості, особливий утаємничений простір душі... У житті поетеси важливе значення завжди мали дві музичні сфери в органічному поєднанні: класична музика і народна. Пояснення цьому слід шукати у родинних традиціях, адже в бутті українських дворян Драгоманових (рід матері) й Косачів (батьківський рід) нерозривно співіснували аристократичність і демократизм

Взагалі родина поетеси була багата на таланти. Згадаймо маму Лесі Українки, відому письменницю, фольклориста й етнографа, громадського діяча Олену Пчілку (Ольгу Петрівну Косач). Вона збирала і досліджувала український фольклор, приміром, її ґрунтовну працю «Украинские колядки (текст волынский)» надрукували у чотирьох номерах журналу «Киевская старина» за 1903 рік і окремим відбитком. За твердженням знаного етномузиколога, чоловіка Лесі Українки Климента Квітки, Олена Пчілка не мала навіть елементарної музичної освіти й не грала на жодному інструменті, проте створила мелодії, які стали народними. Широко відома її пісня «Без тебе, Олесю», що увійшла до збірника Миколи Лисенка як українська народна, а також центральна мелодія до драми «Лісова пісня» (№ 8 - «Як солодко грає...»). Леся Українка навіть не здогадувалася, що автором знайомої з дитинства мелодії є її мама. Додамо, що Олена Пчілка написала дві оперети для дітей, в музичній основі яких лежав український фольклор, - «Кармелюк» і «Дві чарівниці». Своє захоплення народною творчістю Олена Пчілка передала дітям. Вони зростали без гувернерів, в атмосфері народного побуту, української обрядовості, їздили разом із нею до селян записувати зразки усної народної творчості. Згодом Леся Українка з особливою теплотою згадувала село Жаборицю на Звягельщині, куди мама вивозила її, ще зовсім маленьку, разом із братом Михайлом, літувати зі свідомим наміром заполонити їхні серця українським народним духом. У ностальгічних спогадах про ті далекі дні дитинства, коли, за словами поетеси, «золотим дощем лились пісні», й народилася поліфонічна драма-феєрія «Лісова пісня»... Окрім того, змалку Леся була добре обізнана з фольклористичною діяльністю дядька Михайла Драгоманова, його друзів і однодумців - Миколи Лисенка, Михайла Старицького, Павла Чубинського, Володимира Антоновича та інших. Ольга Косач-Кривинюк, молодша сестра поетеси, зазначала, що серед перших Лесиних читанок, а читала вона з чотирьох років, були томи праць Павла Чубинського з казками та піснями («Труды этнографическо-статистической экспедиции в ЮгоЗападный край»). Тож не дивно, що з роками, розуміючи, що може прислужитися справі збереження традицій української культури, Леся Українка сама почала записувати народні пісні. Причому, маючи спеціальні музичні знання, вона здійснила унікальні записи мелодій до тих словесних текстів, які на той час уже були зафіксовані іншими фольклористами, і додала нові. Передусім її увагу привернули давні обрядові пісні, які тоді (кінець XIX століття) вже помалу зникали, а також пісні ліричні. Вона писала: «...мені завжди здається, що коли де можна добачити вдачу народу, то се скоріше в ліричних піснях та в коломийках < ...> ніж в баладах та піснях історичних». Наділена від природи музичним талантом, Леся Українка, проте, не мала абсолютного слуху, який би дозволяв їй із легкістю записувати мелодію безпосередньо від виконавця. Вона підбирала мелодії на фортепіано і потім зазначала нотами на папері. Наприкінці 1891 року 20-літня Леся з неприхованою гордістю і піднесенням повідомляла Михайлові Драгоманову: «...за чотири місяці маю півтораста обрядових пісень зібраних! <...>Тепер, наломившись на запису- Олена Пчілка ванні нот, ся робота не видається вже мені дуже тяжкою кінєщ^юГ-3 <.„>А вже збірників пісень без голосів я тепер не при- початок 1898 р. знаю». Коли ж у кінці 1893-го Іван Франко запропонував Лесі Українці подати фольклорні записи до журналу «Житє і слово», вона вже мала записаний в селі Колодяжному обряд «Купала на Волині» й з радістю почала готувати його до публікації. Надсилаючи Франкові тексти пісень разом із мелодіями, вона образно аргументувала: «Я, бачте, думаю, що пісня без мотиву тільки наполовину жива». Однак вийшла друком лише літературна частина праці (49 текстів). Із великої добірки записаних мотивів уціліло тільки чотири нотних автографи. У Колодяжному були записані також інші пісні, що увійшли, за коментарем Ольги Косач-Кривинюк, до двох великих зошитів. На сьогодні відомий один із них. Лише початкові його сторінки містять нотні рядки. Далі в роботі щось змінилося. Записи продовжила сестра Ольга, а коли ж знову з'являється почерк Лесі Українки, нотних текстів уже нема. Про подальші факти нотування фольклорних зразків ні сама поетеса, ні мемуаристи чи до слідники не згадують. Нині відомі лише 26 нотних записів Лесі Українки: 5 із них зберігаються в Інституті літератури НАН України, 18 А '1 Г 1 З І М У З И К А Титульна сторінка першого видання збірки - у Волинському краєзнавчому музеї, 3 - у Державному музеї музичної культури імені Михайла Глинки у Москві, хоча, за наведеними з листа словами Лесі Українки, її музичний фольклористичний доробок становив щонайменше 150 мелодій. Спробуємо охарактеризувати його наявну частину. Особливість нотних записів Лесі Українки полягає в тому, що вони максимально автентичні й водночас зберігають унікальний образно-емоційний світ української пісні таким, яким його сприйняла поетична душа письменниці. «Интеллектуальный и моральный облик Леси Украинки, - зазначав Климент Квітка на схилі літ, працюючи професором Московської консерваторії, - ее очень большая образованность (гуманитарного характера), ее уважение к народному творчеству и общение с крупным исследователем этого творчества М. Драгомановым устраняют всякую мысль о том, чтобы она могла сознательно вносить какие-нибудь изменения, воспроизводя народные песни для записи». Щоправда, ці слова стосувалися її особистого виконання пісень для запису, але ж, за словами письменниці, «натуру важко одмінити». Власноручні записи Лесі Українки, а також пісні, записані з її голосу, становлять певний інтерес для музичної фольклористики, оскільки містять унікальні мелодії та окремі варіанти виконання пісень, яких немає в роботах інших збирачів, подають додаткові відомості у примітках і посиланнях на фольклористичні джерела. Фаховий рівень записів досить високий, а ретельність і скрупульозність фіксування місцями просто вражають. Привертають увагу італійські музичні терміни, зазначені в автографах. Окрім загальновідомих, знаходимо й вишукані, з тонким смаком і відчуттям настрою підібрані слова й фрази, - деякі з них фактично не зустрічаються у нотних виданнях: pregando, fieramente, gridando... Фольклористка детально вказує темпові, настроєві, агогічні відтінки виконання. У записах Лесі Українки переважає палітра з півтонів: Allegretto - не весело, а веселенько, Andantino - не спокійно йдучи, а ледь поспішаючи, Andante quasi allegretto - у темпі спокійної ходи, але з певним пожвавленням, схвильованістю. Проте збирачка використовує й терміни, що вказують на граничні характеристики. Приміром, єдине визначення на початку пісні «Туман танок водила» - Lentissimo - максимально повільний темп, який, мабуть, існує лише теоретично в арсеналі музичних термінів, а в поєднанні з фермато на кожному з трьох початкових звуків створює ефект своєрідної медитації, коли можна вслухатися, як кожен звук живе у просторі... В листі до Михайла Драгоманова у грудні 1890 року Леся Українка писала: «Тепер я слухаю Вашої ради і "спасаюсь від українсько-російського невежества": вивчила недавно італьянську граматику і тепер для вправи читаю книжки, хочу скоріше навчитись добре тямити поітальянськи, аби перекласти "Dialoghi Leopardi"». Очевидно, налаштованість на перекладацьку роботу, яка передбачає володіння смисловими відтінками слова, вплинула певною мірою і на характер фольклористичної праці. За спогадами Григорія Кисельова, автора дослідження «Сім струн серця: музика в житті і творчості Лесі Українки», який мав нагоду безпосередньо спілкуватися з Климентом Квіткою, поетеса любила співати народні пісні й часом імпровізувала в народному стилі. Микола Лисенко і Климент Квітка здійснювали записи і від Олени Пчілки, і від Лесі Українки, розуміючи, що вони «були настільки органічні натуральні співачки в народньому стилі, що їх власні варіяції мали таке саме значіння, як і варіяції, що їх робить звичайно селянка, і не відрізнялися від народніх» (Климент Квітка). Уся фольклористична спадщина Лесі Українки і, зокрема, її власноручні нотні записи увійшли до 9-го тому останнього, 12-томного зібрання творів письменниці, що вийшов друком у 1977 році під назвою «Записи народної творчості. Пісні, записані з голосу Лесі Українки». * * * А як же сфера «класичної» музики? Зрозуміло, що фольклористичні записи були зроблені саме завдяки володінню музичною грамотою. Першою вчителькою музики Лариси Косач була її тітка Олександра Косач, а згодом вона навчалася у дружини славетного композитора Миколи Лисенка Ольги О'Коннор. Дівчинка дуже швидко й успішно опановувала навички гри на фортепіано. Але у 12 років їй зробили операцію на руці, і мрія бути піаністкою стала нездійсненною. Утім любов до музики не згасла. Леся Українка впродовж усього життя грала на фортепіано. «На мою думку, грала Леся дуже гарно, - читаємо у спогадах її сестри Ольги. - <„.>Грала так найчастіше вечорами, - без світла, в темряві, коли не дуже хтось слухав, - свої імпровізації. Власне, імпровізації, а не зафіксовані композиції, бо кожен раз це було щось інше. <...>Це була наче не музика, а розмова з„давнім своїм другом", фортепіяном, на різні-прерізні теми. <.„>Коли б Леся не мусіла була покинути вчитися музики, коли б вона набула потрібних теоретичних знань, то з неї був би напевно, - краще, ніж піяніст, - композитор (нарешті, перша жінка-композитор!). Але туберкульоз, що занапастив її щастя-долю й саме життя, і в цьому став їй на перешкоді».



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь