Подвиг, що залишиться у віках
«Ми прочитали книгу про війну.
З бабусею сиділи і мовчали.
Ну що тут скажеш про таку сумну
подію, сповнену і смутком, і печаллю
Вона ж всім стільки горя принесла…»
Колінько Ксенія
Ми, діти, внуки і правнуки визволителів - спадкоємці їх великої Перемоги, пам’ятатаємо полеглих і свято шануємо живих за їх героїчні ратні подвиги, їх самовіддану працю заради свободи і незалежності нашої Батьківщини, заради нашого світлого майбутнього.
Ми, які не знають жахів тієї тотальної війни, приносимо глибоку вдячність всім, хто не щадив себе на фронті і в тилу, хто визволив Україну, хто відродив з руїн і попелу її міста і села!
«Ніхто не забутий! Ніщо не забуте!» - лунають ці слова в травневі дні. Вони на устах і в очах дітей і дорослих, вони в малюнках і в похилених головах, вони в весняних квітах, покладених до підніжжя пам'ятників, вони в нащих серцях...
Вічна слава переможцям!
Написала учениця 6 класу Великоплосківської ЗОШ І-ІІст. Храмової Віри
«Спасибі вам, батьки й діди, за переможний цвіт весни!» Війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України. 75 років минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли гармат на українських землях, прийшов мир, настала тиша,за яку заплачено ціною життя мільйонів українців.
Війна... Написала це слово і вжахнулася. Нинішнє молоде покоління переосмислює історію, історію останньої війни - Великої Вітчизняної. А в серці старшого покоління це слово - незагойна рана. Це - обірвані мрії про майбутню професію, сподівання на довге й щасливе життя. Це - останній потиск руки, останній поцілунок, останній погляд найближчої, найдорожчої людини… Війна обірвала мирне життя нашого народу. Затьмарила сонячне небо димом пожеж, стала нестерпним болем від чорних похоронок, що тисячами приходили щодня. Скільки крові пролито! Скільки сліз виплакано! Рідна земля стала суцільним згарищем плакали росами трави, падали чорні дерева, стогін розлягався стоголосою луною.
Кованими чобітьми, гусеницями танків нівечили людські тіла й душі чужинські орди. І здавалося, що не буде кінця цьому жаху, цим мукам, «де згарищем сіл і руїнами міст грабіжницький шлях свій позначив фашист». Але на бій піднявся народ-титан, який відчув величезну відповідальність перед людством.
8 та 9 травня 2020 року Україна, разом з усім світом, відзначає День пам’яті та примирення, День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та 75-ту річницю вигнання нацистів з України. У цей день відбуваються панахиди за жертвами 11 світової війни та молебні за мир в Україні та українських захисників, що стримують російського агресора на Донбасі. Нинішні захисники Вітчизни, як і їхні діди,були змушені взяти до рук зброю, щоб захистити мирне українське небо.
Тож низько вклоняємося всім, хто боронив рідну землю і захищає її нині ветеранам Великої Вітчизняної війни, учасникам АТО. Традиційно, 9 травня, відбувається покладання вінків і квітів до пам’ятника Воїнам-визволителям і односельцям, які загинули у боях за свободу. Жителі села Тростянець приходять на святе місце. Люди тримають у руках портрети прадідів, дідів, батьків, які воювали, захищаючи своїх рідних і свою землю. Низько схиляємо голови в скорботі за тими, хто залишився на полях бою.
Розділяємо біль втрат за ветеранами, які пішли у вічність у післявоєнні роки. Ми бережемо пам'ять про них.
Пам'ять. Це не просто частина історії. Пам'ять - це наша совість, наш
біль,наша гордість. Цей твір присвячується пам’яті наших дідів і батьків, синів та старших братів, пам’яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли!
Ми пам’ятаємо, якою страшною трагедією для українців була 11 світова
війна. Ми пам’ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає.
Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона - запорука неминучості нашої пе-ремоги сьогодні. Вічна пам'ять героям! Вічна їм слава ! Слава Україні!
Спасибі вам, батьки й діди, за переможний цвіт весни! Спасибі вам за життя, за врятовану і відбудовану країну. Бережімо мир, цінуймо життя, це - найдорожче!
Написала учениця 10 класу Тростянецької ЗОШ І-ІІІ ст.. Хіміна Любов
«Спасибі вам, батьки й діди, за переможний цвіт весни!» У цьому році ми святкуємо 75 річницю Перемоги у Другій світовій війні. В центрі села Новосавицьке біля пам’ятника воїну-визволителю на плитах викарбувані імена односельців, що загинули на війні. Їх біля сотні… Тут же покоїться прах семи воїнів, що загинули у 1944 році у квітні місяці на полі битви. Їх могили були у полі, через сорок років відбулося перепоховання. Імена цих воїнів невідомі. Кожного року ми приходимо вшанувати їх подвиг. Ми вдячні їм за визволення рідного села - нашої маленької батьківщини.
Рідна мати і Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Вони були патріотами. Любили сонце, життя, весну, рідну землю. Зробили все, щоб не дісталася вона ворогам. Ми низько схиляємо голови перед їх подвигом. Ми - їх нащадки. Частинка їх - у наших серцях, у нашій крові. Допоки б’ються наші серця, ми пам’ятатимемо про їх подвиг.
Я знаю, що четвертого квітня 1944 року військами 3-го Українського фронту розпочалося визволення Гросулівського району Одещини від німецько - фашистських загарбників. Впродовж семи діб тривали запеклі кровопролитні бої, в яких брали участь 107 – ма Першотравнева та 19- та стрілецька дивізії, 315-й стрілецький полк, 77-й гвардійський мінометний полк «катюш», 69-й авіаполк, 3-тя Чапаєвська червоно-прапорна ордена Суворова, Кутузова, Богдана Хмельницького танкова бригада 23-го окремого танкового корпусу.
Десятого квітня було визволене село Новосавицьке - моя маленька батьківщина. Звідси починається мій струмок, що з часом перетвориться у велику річку життя. Рідна земля розкриває переді мною всю свою красу та велич. Уранці пташки наспівують нових пісень. Я по-новому переосмислив своє життя. Зрозумів, що герої не вмирають. Вони житимуть у серці доти, доки воно б’ється у грудях! Вдячний своїм прадідусям за Перемогу у тій найстрашнішій війні.
Нехай буде мир на нашій землі! Нехай вирує життя!
Написал учень 8 класу Новосавицької ЗОШ І-ІІ ст.. Герега Микола
«Спасибі вам, батьки й діди, за переможний цвіт весни!» 9 травня наш народ та все прогресивне людство відзначатиме сімдесят п’яту річницю Перемоги у Другій світовій війні. Ця війна забрала життя у мільйонів громадян нашої Вітчизни. Вся країна піднялася на боротьбу з фашизмом. Мій прадід Микола Герасимович та прапрадід Герасим Павлович мужньо боролися з ворогами. Герасим Павлович був кулеметником у піхоті. На фронті з перших днів. Брав штурмом Берлін - лігво фашистів. Звільняв Польщу, інші країни. Мав чимало нагород, подяк від командирів. За всю війну жодного поранення. Прадід Микола був мінером. Не раз ризикував життям, коли розміновував заміноване фашистами. Його односелець Писляр Іван загинув за декілька днів до Перемоги. Підірвався на міні.
Мої рідні вірили в Перемогу, як вірять людина в те, що завтра настане новий день. Вони ненавиділи фашизм, як найстрашніше зло на світі.
Я знаю, що село Новосавицьке було звільнене десятого квітня 1944 року. В боях за його визволення загинуло семеро бійців. Зараз їх прах покоїться у братській могилі, в центрі села, біля пам’ятнка воїнам.
Воїни, які загинули на війні, в наших серцях, в наших душах. Їх подвиг безсмертний. Вони віддали Батьківщині найдорожче - своє життя. Зробили все, щоб ми навчалися під мирним небом.
Я хочу сказати спасибі їм за те, що сьогодні у нас цвіте весна. Слово весна я вживаю у значенні життя.
Із покоління в покоління ми будемо розповідати про подвиг народу під час війни. Я дуже хочу, щоб на Донбасі не було війни. Людина народжується, щоб жити, творити, а не вмирати. Нехай завжди буде мир на нашій планеті Земля! Всі діти світу хочуть миру.
Написала учениця 5 класу Новосавицької ЗОШ І-ІІ ст.. Гасилова Карина
